Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
УКР | РУС

Володимир Войнович

Володимир Войнович — «Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна»
уривок з книги
Володимир Войнович — «Москва 2042»
уривок з книги
Володимир Войнович

Володимир Войнович народився в Сталінабаді, в родині журналіста, відповідального секретаря республіканської газети «Комуніст Таджикістану» і редактора обласної газети Миколи Войновича. У 1936 році батько був репресований. Після арешту батька в 1936 році жив з матір'ю, дідусем і бабусею в Ленінабаді. На початку 1941 року батька звільненли і родина перебралася до його сестри в Запоріжжя. 

У Запоріжжі закінчив ремісниче училище, працював на алюмінієвому заводі, на будівництві, навчався в аероклубі, стрибав з парашутом. 

У 1951 році був призваний на службу в армію, спочатку служив в Джанкої, потім до 1955 року в авіації в Польщі. Під час військової служби писав вірші для армійської газети. У 1951 році його мати була звільнена з вечірньої школи і батьки переїхали до Керчі, де батько влаштувався в газету «Керченський робочий» (в якій під псевдонімом «Граков» в грудні 1955 року були опубліковані прислані ще з армії перші вірші письменника). Після демобілізації в листопада 1955 року оселився у батьків в Керчі, закінчив десятий клас середньої школи; в 1956 році його вірші були знову опубліковані в «Керченському робочому». 

На початку серпня 1956 приїхав до Москви, двічі вступав до Літінститут, провчився півтора року в Московському педінституті (1957-1959), їздив на цілину в Казахстан, де написав свої перші прозові твори (1958). 

У 1960 році влаштувався редактором на радіо. Написана незабаром на його вірші пісня «Чотирнадцять хвилин до старту» стала улюбленою піснею радянських космонавтів (фактично їх гімном). Після того, як пісню процитував Хрущов, вона отримала всесоюзну популярність — Володимир Войнович «прокинувся знаменитим». До нього одразу ж стали поблажливо ставитися «генерали від літератури», Войновича приймають до Спілки письменників СРСР (1962). Войнович — автор текстів більш ніж 40 пісень. 

Публікація повісті «Мы здесь живем» в «Новом мире» (1961) також сприяла зміцненню слави письменника. Пропозиції друкувати вірші в центральних журналах, що надходили у той час, Войнович відхиляв, бажаючи зосередитися на прозі. 

Роман «Життя й неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна», що писався з 1963 року, ходив у самвидавництві. Перша частина була опублікована (без дозволу автора) в 1969 році у Франкфурті-на-Майні, вся книга — в 1975 році в Парижі. 

Наприкінці 1960-х років Войнович брав активну участь в русі за права людини, що викликало конфлікт із владою. За свою правозахисну діяльність і сатиричне зображення радянської дійсності письменника переслідували — за ним встановило стеження КДБ, в 1974 році був виключений зі Спілки письменників СРСР. Був прийнятий в члени ПЕН-клубу у Франції. 

У 1975 році, після публікації «Чонкіна» за кордоном, Войновича викликали для бесіди в КДБ, де йому запропонували видаватися в СРСР. Далі, для обговорення умов зняття заборони на видання окремих його робіт його запросили на другу зустріч — цього разу в номері 408 готелю «Метрополь». Там письменник був отруєний психотропним препаратом, що мало серйозні наслідки, після цього довгий час він погано себе почував, це позначилося на його роботі над продовженням «Чонкіна». Після цього інциденту Войнович написав відкритий лист Андропову, ряд звернень в зарубіжні ЗМІ і пізніше описав цей епізод у повісті «Дело N 34840». 

В грудні 1980 року Войнович був висланий з СРСР, а в 1981 році указом Президії Верховної ради СРСР позбавлений радянського громадянства. 

В 1980—1992 роках жив у ФРН і США. Співпрацював з радіостанцією «Свобода». 

У 1990 році Войновичу повернули радянське громадянство і він повернувся в СРСР. Після розпаду Радянського Союзу надіслав на конкурс свій варіант тексту нового гімну Росії з вельми іронічним змістом. Останнім часом Войнович живе в своєму будинку під Москвою. Член російського ПЕН-клубу.