Чингіз Айтматов

Народився 12 грудня 1928 року в селі Шекер, нині Таласької області Киргизії. Його батько, Торекул Айтматов, був видатним державним діячем Киргизької РСР, але у 1937 році його заарештували, а в 1938 — розстріляли. Чингіз, його брати і сестри виросли в Караколі, в будинку свого діда, татарського купця 1-ї гільдії Хамзи Абдулваліева. Мати — Нагима Абдулваліева, комсомольський працівник. 

Закінчивши вісім класів, вступив до Джамбульського зоотехнікуму, який закінчив з відзнакою. В 1948 році Айтматов поступив до сільськогосподарського інституту у Фрунзе, який закінчив у 1953. У 1952 почав публікувати в періодичній пресі оповідання киргизькою мовою. По закінченні інституту протягом трьох років працював в НДІ скотарства, одночасно продовжуючи писати і друкувати оповідання. 

В 1956 році поступив на Вищі літературні курси в Москві (закінчив у 1958). В рік закінчення курсів у журналі «Октябрь» було опубліковано його оповідання «Лицом к лицу». У тому ж році були опубліковані його оповідання в журналі «Новый мир», а також вийшла в світ повість «Джамиля», яка і принесла Айтматову світову популярність. Так з’явилося ім'я Чингіза Айтматова на небосхилі світової літератури як потужного соціокультурного феномену. І тим самим він став колосом киргизької літератури. 

Після «Джамили» були також опубліковані повісті «Верблюжий глаз» (1960), «Первый учитель» (1961), «Материнское поле» (1963) та збірка «Повести гор и степей» (1963), за яку письменник отримав Ленінську премію. Всі ці твори виходили одночасно російською та киргизькою мовами. 

У 1965 році повість «Первый учитель» була екранізована Андрієм Кончаловським на «Мосфільмі», також «Верблюжий глаз» був екранізований Л. Шепітько з головним виконавцем в ролі Кемела — Болотом Шамшиєвим, який згодом став одним з кращих режисерів з постановки фільмів за творами Чингіза Айтматова, таких як: «Белый пароход», «Ранние журавли» і ін. 

Повість «Прощай, Гульсары!» (1968) принесла автору Державну Премію. Роман «Белый пароход» (1970) було опубліковано російською мовою і став одним з найбільш визнаних творів Чингіза Айтматова в усьому світі, а екранізація роману була показана на міжнародних кінофестивалях у Берліні та у Венеції. Спільна робота Чингіза Айтматова з казахським автором К. Мухамеджановим «Восхождение на Фудзияму» (1973) досі не сходить з театральних сцен Казахстану. За повість «Ранние журавли» (1975) письменник отримав киргизьку Премію імені Токтогула. 

У своїх творах Айтматов розглядав загальнолюдські, філософсько-моральні проблеми як основу існування людського буття. 60-ті роки ХХ ст. характеризуються загальним підйомом і бурхливим розвитком художньої літератури в національних республіках тодішнього Радянського Союзу. Саме в цей період світ захоплювався поезією Расула Гамзатова, Кайсина Кулієва, Давида Кугультінова, Мустая Каріма і прозою молодого письменника Чингіза Айтматова. 

Французький поет Луї Арагон стверджував: «Джамиля» — найкрасивіша історія кохання на землі». Чингіз Айтматов сказав, що саме Арагон відкрив йому шлях у літературу. Повість «Джамиля» була перекладена багатьма мовами. Вона отримала великий резонанс в Європі і переходила з рук в руки мільйонів читачів. Входження Чингіза Айтматова в світову художню літературу було закономірним явищем розвитку культури. Ім'я його стоїть поруч із великими письменниками світової художньої літератури: Джеком Лондоном, Анатолем Франсом, Федором Достоєвським, Рабіндранатом Тагором, Михайлом Шолоховим. 

У пострадянський час були видані за кордоном «Белое облако Чингиз Хана» (1992), «Тавро Кассандры» (1994), «Сказки» (1997). «Детство в Киргизии» (1998) та «Когда падают горы» («Вечная невеста») в 2006 році, німецький переклад якої побачив світ у 2007 році під назвою «Снежный барс». Це був останній твір великого киргизького письменника. У рік свого 70-річчя в 1998 році письменник був ще раз удостоєний звання Героя Киргизстану і визнаний Народним письменником у себе на батьківщині. 

Письменник помер 10 червня 2008 року в лікарні німецького міста Нюрнберга, де перебував на лікуванні. Похований 14 червня в історико-меморіальному комплексі «Ата-Бейіт» в передмісті Бішкека.