Вікторія Гранецька
Як з`явилася «Мантра-омана»
Вікторія Гранецька народилася 24 березня 1981 року в селі Юрїївка на Вінничині. Її батько, Леонід Тадеушевич, — поляк. Мати, Любов Данилівна, — українка. Вікторія вірить у генетичну пам’ять поколінь.
Зростала в селі, яке, за словами самої Вікторії, позбавило її таких «знущань», як музична школа, секція з плавання й гуртки з іноземних мов. Більше часу було для читання книг. В десятирічному віці її улюбленими письменниками були Оноре де Бальзак, Вільям Шекспір, Теодор Драйзер і багато інших, чиї твори знайшла в сільській бібліотеці.
Уперше спробувати себе в ролі письменниці Вікторії довелося в школі, на уроці української літератури, коли дали завдання розшукати легенду про виникнення рідного села. Усі почуті легенди здалися Вікторії занадто простими, тому, не довго вагаючись, вона вигадала свою. Вчителі не мали нічого проти. Надихнувшись таким успіхом, Вікторія почала писати казки, оповідання, вірші (кілька навіть надрукували в районній газеті).
Спеціальність практичного психолога Вікторія отримала у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. М. Коцюбинського. Небажання працювати за фахом — теж там, бо під час написання дипломної роботи дійшла висновку, що природою в кожній людині закладена потужна здатність емоційно самовідновлюватися без допомоги професійних психологів. Останніми роками змінила безліч професій і місць проживання: працювала офіціанткою, рекламним агентом, продавала косметику, доглядала за маленькими дітьми, була консультантом у музичному магазині, коректором в газеті для російськомовних емігрантів Каліфорнії й Філадельфії, журналістом/редактором рубрики «Культура» в місцевому ЗМІ, а також літературним редактором в одному з журналів.
У 2010 році влаштувалася на роботу помічником президента шанованої вінницької фірми. У перерві між «журналом» і «помічником президента» сховалася від усіх і написала роман «Мантра-омана», про що не шкодує.
«Зараз веду подвійне життя: вдень працюю з програмою 1С в офісному кріслі, вночі чаклую в текстовому редакторі над рукописом нової книги. І часто згадую іспанського письменника Карлоса Руїса Сафона, який у своєму романі «Тінь вітру» розповідає про таємну бібліотеку, де зберігаються усі ненаписані книжки усіх на світі письменників. Я вірю, що мій роман «Мантра-омана» був там. Ба, більше, я переконана, що там ще багато моїх майбутніх романів!»
