Як з`явилася «Мантра-омана»
Як з`явилася «Мантра-омана»
Текст: Вікторія Гранецька
Під час інтерв`ю та прес-конференцій мені часто ставили одні й ті самі запитання: «Як ви писали свій роман?», «Звідки взялася ідея?», «А назва?»…
Гадаю, настав час розповісти все, як є.
«Мантра-омана». Одразу зізнаюсь, вона була запланованою «дитиною». Однією з шести чи семи запланованих, які так само мали право на життя. І «Мантра-омана» не була найкращою серед них. Точніше, вона не обіцяла бути найлегшою. Якось так одразу стало зрозуміло: з нею важко доведеться. Але неоднозначні ідеї з багаторівневою композицією тим і добрі, що дають можливість довести собі та іншим, що ти чогось вартий.
Я ніяк не могла пригадати, звідки в моєму нотатнику з`явилася саме ця тема. Бо коли довго «носишся» з одним бажанням, здається, що воно існувало завжди. Насправді ж ідея частково прийшла з кінематографу. Так склалося, що майже одночасно мені трапились до перегляду зарубіжні стрічки «Привид» з Патриком Свейзі та Демі Мур, «Куди приводять мрії» з Робіном Вільямсом та «Невидимий», вже й не пам`ятаю, з ким… Хто не бачив, раджу подивитися. Темою кожного з вище перелічених фільмів є поневіряння людської душі після смерті, переосмислення власного життя, коли всі за тобою плачуть, сумують, а ти не розумієш, чому помер, і відчайдушно хочеш повернутись назад. Словом, фільми для роздумів. І всі такі зарубіжні, серйозні, драматичні, про гарних людей, що прожили або могли б прожити достойне життя.
Оскільки ця ідея не здалась мені вичерпаною, я залишила тільки ідею. В решті – пішла від протилежного: далеке зарубіжжя змінила на український мегаполіс, герой став героїнею, і її минуле вже зовсім не нагадувало красиву картинку з американських фільмів, тому в романі треба було конче з`ясувати, що відчувають після смерті люди, які, м`яко кажучи, прожили не надто праведне життя. Чи є там, за межею, каяття, біль, спротив? І чи є взагалі межа? Хоч насправді я не поділяю героїв на «позитивних» та «негативних»: в житті кожен з нас наділений різними рисами, то чому в літературі має панувати штучний розподіл на «чорне» та «біле»?
Так з`явилися перші нотатки, уламки діалогів, замальовки «потоків свідомості». Було то восени 2009 року. Я готувала роман на «Коронацію-2009». Аж доки якоїсь миті не зрозуміла, що, мабуть, мені ще зарано про таке писати, як письменник, я просто не «витягну» такої ідеї. А потім життя розставило все по місцях – поряд зі мною сталося те, чого не вистачало рукопису і більше не треба було майже нічого вигадувати.
Настав час «Мантри-омани». Щойно я зібрала всі нотатки в один текстовий файл, вона почала діяти. Увійшла в моє життя й облаштувала у ньому своє власне. Харчувалася, наче сукуб, моїм настроєм, моїми спогадами, моїми стосунками з чоловіками, часом затуляючи мене від них, бо не одне побачення я «скасувала», аби провести вечір і ніч з «Мантрою-оманою». Іноді суперечила мені, насміхалася, вимагала нових вражень, пошуків, експериментів. А я дивилися на світ її очима. Гадаю, зараз вже можна зізнатися: багато з того, що відбувалося з моєю героїнею, я пережила сама. І коли їй було погано, мені було не краще.
До слова, про містику. Вперше я дізналась, що в моєму романі присутні елементи містики, із вражень інших людей.Бо насправді орієнтувалась на патопсихологію та психіатрію. А хворий запалений людський мозок може навигадувати таких примар, що жодній окультній науці й не насниться. Звідти й назва. Мантра-омана – не що інше, як побічний ефект несвідомого застосування комплексу захисних механізмів, які генетично закладені в кожному з нас і слугують для збереження Я-концепції особистості.
Іншими словами, якщо довго повторювати собі приємну вигадку про ту чи іншу подію, вона заступить вам болісну правду, а далі – живіть, як знаєте. Бо «правда» може будь-якої миті спливти на поверхню і зруйнувати увесь ваш світ. Знайомий психоаналітик навіть радив мені запатентувати цей термін. Я жартую, що зроблю це, коли стану старою й немічною і мені треба буде за щось жити. До речі, гумор – це теж захисний механізм. І його теж у «Мантрі-омані» багато, часом він навіть переходить у нищівну сатиру та самоіронію. Бо «Мантра-омана» − це захист. Може, тому я майже не хвилювалася, коли відправляла її на «Коронацію слова-2011». Вже тоді я знала – вона сама зможе себе відстояти. Хай так буде й надалі.