Ілля Ільф, Евген Петров

Ілля Ільф, Євген Петров — радянські письменники-співавтори, уродженці міста Одеса.

Ільф Ілля (03(15).10.1897 – 13.04.1937), справжні прізвище та ім`я Файнзільберг Ілля Арнольдович, народився в родині банківського службовця. Був співробітником ПівдРОСТА і газети «Моряк». У 1923, переїхавши до Москви, стає професійним літератором.

Петров Євген (30.11(13.12).1903 – 02.07.1942) справжні прізвище та ім`я Катаєв Євген Петрович, народився в родині вчителя історії. Був кореспондентом Українського телеграфного агентства, потім інспектором карного poзиска. У 1923 Петров переїхав до Москви і став журналістом.

У 1925 р. відбувається знайомство майбутніх співавторів і з 1926 р. починається їхня спільна робота, яка на перших порах складалася з вигадування тем для малюнків та фейлетонів в журналі «Смехач» і обробці матеріалів для газети «Гудок». Співавтори не були схожі ні зовні (за винятком високого зросту), ні за характером. Петров гарячкував, розмахував руками, кричав. Ільф іронічно та відсторонено констатував факти. Усі десять років свого спілкування вони були на «ви». Але більш близьку, більш тісну дружбу важко собі уявити, згадували сучасники письменників.

Зі спогадів Ільфа: У ті 20-ті роки в Москві був Палац Праці. Ясна річ, той палац був не Версаль, в нього втиснулися редакції всіляких радянських газет і журналів, і тут же, розштовхавши колег, розміщувалася залізнична газета «Гудок». Особливий для нас інтерес представляє одна редакційна кімната з загадковою назвою «Четвертая полоса». Про те, що там творилося, ходили дуже суперечливі чутки. Наприклад, одна кур`єрша всіх запевняла, що там «шість здорових мужиків нічого не роблять, тільки пишуть». Шість здорових мужиків там працювали з листами трудящих, перетворюючи їх на злободенні фейлетони з хуліганськими заголовками.

Улюбленою грою в редакції стало збиральництво газетних ляпів і штампів. Цим займався Ільф, що випускав стінгазету «Сопли и крики» (пародія на римовані газетні заголовки, що часто використовувалися не до місця). У цю кімнату заходити боявся навіть сам головний редактор. Потрапити на гострий язик Ільфу, Петрова чи Олеші, а саме їх вважала пильна кур`єрша головними «неробами», нікому не хотілося.

Сюжет для роману «Двенадцать стульев» запропонував брат Євгена Петрова — Валентин Катаєв. Кажуть, що ніби-то останньому не давали спати лаври Дюма. Сюжет у нього був. Сюжет сильно скидався на «Шесть Наполеонов» Конан Дойля. Тільки діаманти передбачалося ховати не в гіпсову голову бовдура, а в щось більш життєве — в стільці. Їх треба знайти. Чим не авантюрний роман?!

Першою значною спільною роботою Ільфа і Петрова і був роман «Двенадцать стульев», опублікований у 1928 р. в журналі «30 дней» і в тому ж році вийшов окремою книгою. Роман відразу завоював визнання читача, але критикою був сприйнятий холодно. Книгу молодих письменників підтримав Володимир Маяковський. Ще до першої публікації цензура неабияк скоротила роман; процес «чистки» тривав ще десять років і, в підсумку, книга зменшилася майже на третину.

У 1931 р. був опублікований другий роман Ільфа і Петрова — «Золотой теленок», історія подальших пригод героя «Двенадцати стульев» Остапа Бендера. Книга також мала великий успіх і отримала схвальні відгуки М. Горького, А. Зощенко, А. Барбюса.

У 1935-1936 роках Ільф і Петров здійснили подорож по США, результатом якого стала книга «Одноэтажная Америка».

У 1937 р. Ільф помер від загострення туберкульозу. А в 1942 р. загинув Петров, повертаючись з окупованого Севастополя. Письменник був нагороджений орденом Леніна і медаллю.

Книги Ільфа і Петрова неодноразово інсценувалися та екранізувалися, перевидавалися в СРСР та перекладені на багато іноземних мов.