Артур Кларк

Народився 16 грудня 1917 року в місті Майнхед, графство Сомерсет. У 10 років Кларк вперше відкрив для себе фантастику — саме тоді йому подарували номер журналу «Amazing Stories».

Закінчивши школу, в 1936 році він переїхав до Лондона, де був прийнятий на посаду аудитора в казначействі й вступив до Британської міжпланетної спільноти, яка однією зі своїх цілей ставила пропаганду ідеї космічних польотів. Під час Другої світової війни служив у Королівських ВПС, брав участь у розробці радарної системи для спрощення навігації пілотів при складних погодних умовах. Після війни демобілізувався в званні лейтенанта та з відзнакою закінчив Королівський коледж в Лондоні за спеціальностями фізика і математика.

У 1956 році Кларк разом зі своїм другом Майком Вілсоном вирушив до Шрі-Ланки, де, отримавши місцеве громадянство, прожив до самої смерті. На острові він досліджував і фотографував морські глибини, що в майбутньому знайшло відображення в його численних книгах про підводний світ і його мешканців.

Перша професійна публікація Артура Кларка у фантастиці — оповідання «Loophole» у квітневому номері журналу «Astounding Science Fiction» за 1946 рік. До 1951 року, коли Кларк повністю присвятив себе письменництву, він працював в якості помічника редактора «Science Abstracts».

Артур Кларк зробив величезний внесок у кінофантастику, ставши одним з авторів сценарію знаменитого фільму «2001 рік: Космічна одіссея» (1968), знятого Стенлі Кубриком. Трохи пізніше Кларк опублікував написаний за мотивами сценарію фільму роман «2001: Космічна одіссея», який став початком циклу з чотирьох книг.

Серед романів Артура Кларка найбільш відомі: «Конец детства» (1953), «Город и звёзды» (1956), «Свидание с Рамой» (1973), «Фонтаны Рая» (1979).

Для робіт Кларка характерний оптимістичний погляд на розвиток науки та освоєння космосу, а також Світового океану. Він зображував майбутнє як утопію: з просунутими технологіями, сприятливим екологічним середовищем і стабільною суспільною структурою. Темою, що повторюється у творах Кларка, є ідея про те, що розвиток розумних видів у кінцевому рахунку підніме їх на рівень, близький до божественного.

Кларку належить ідея створення системи супутників зв'язку на геостаціонарних орбітах, які дозволяють організувати глобальну систему зв'язку. Ця ідея згодом була реалізована й забезпечила створення у другій половині XX століття практично всіх глобальних систем комунікації, в тому числі Інтернету. Геостаціонарну орбіту також називають орбітою Кларка або поясом Кларка. У 1954 році Кларк у листі до директора відділу науки американського національного Бюро Погоди Гаррі Векслеру припустив, що орбітальні супутники можна буде використовувати для передбачення погоди. Ідея була підтримана і згодом реалізована.

Артур Кларк — лауреат премії Калінгі за досягнення в популяризації науки (1961). Письменник видав грант, на якому заснована британська літературна нагорода за кращий науково-фантастичний роман — премія Артура Кларка.

У 1980 році письменник став відомим завдяки своїм телевізійним програмам «Таємничий світ Артура Кларка», «Світ незвичайних здібностей Артура Кларка» і «Таємничий усесвіт Артура Кларка». У 1985 році Американською асоціацією письменників-фантастів він був визнаний Великим Магістром Неб’юла. У 1989 році Артур Кларк був нагороджений Орденом Британської імперії «за заслуги перед британськими культурними інтересами у Шрі-Ланці». 26 травня 2000 року на церемонії в Коломбо він був посвячений у лицарі-бакалаври «За заслуги перед літературою».

Письменник помер 19 березня 2008 року, на 91-му році життя, через проблеми з диханням, пов'язані з постполіомієлітним синдромом.