Ліна Костенко

Ліна Василівна Костенко (19 березня 1930, Ржищів, Київська область, Україна) - українська письменниця-шестидесятниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії (1987).

Народилася в родині вчителів. У 1936 році сім`я перебралася з Ржищева до Києва, де Ліна закінчила середню школу. Навчалася в Київському педагогічному інституті, Московському літературному інституті імені А. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Ліна Костенко була однією з перших і найбільш примітних у плеяді молодих українських поетів 1950-1960-х років.

Збірники її віршів «Промені землі» (1957) й «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Подорожі серця», що вийшла 1961 року, не тільки закріпила успіх, але й показала справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім`я серед видатних майстрів української поезії.

Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що тривалий час вірші Л. Костенко практично не друкувалися. Але саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над романом у віршах «Маруся Чурай», за який у 1987 була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Р. Шевченка.

Книги Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали неабиякими явищами сучасної української поезії.
Перу поетеси належать також збірка віршів «Сад нетанучих скульптур» (1987) і збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Разом з А. Добровольським - кіносценарій «Перевірте свої годинники» (1963).

Ліна Костенко — почесний професор Національного університету Києво-Могилянська академія; почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1987) (за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»); лауреат премії Петрарки (Італія, 1994); лауреат Міжнародної літературно-художньої премії ім. О. Теліги (2000). Також була нагороджена відзнакою Президента України (1992) й Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000), але публічно відмовилася від звання Героя України.

Твори Ліни Костенко перекладені англійською, білоруською, естонською, італійською, іспанською, французькою, німецькою, італійською й французькою мовами.
На публіці з`являється вкрай рідко, веде самітницький спосіб життя; живе в Києві.

У 2010 році вийшов перший роман у прозі Ліни Костенко — «Записки українського самашедшого». Поетеса писала його майже 10 років. У романі описується період президентства Леоніда Кучми й Помаранчевої революції. Головний герой роману, 35-річний програміст, познайомився зі своєю майбутньою дружиною ще під час Революції на граніті. Його батько — відомий перекладач, шестидесятник, у якого є нова молода дружина й дуже інтровертний син. Дружина головного героя — філолог, дослідник Миколи Гоголя. Син вчиться у школі, дружить із сусідом Борькою, сином «нового українця». Головний герой веде так звані «Записки», записуючи всі катастрофи, події й скандали, про які дізнається з новин. Таким чином він намагається дати вихід своїм емоціям у корумпованій країні під керівництвом Кучми й не скотитися до повного цинізму. Паралельно в записках знаходять своє відображення часто проблематичні відносини головного героя зі своєю дружиною. Загальний іронічний, песимістичний, скептичний тон записок під кінець кардинально змінюється, коли герой переживає події Помаранчевої революції. Книга насичена ремінісценціями й прямими цитатами з творів Гоголя, а також з «Мастера и Маргариты» Булгакова.