Малколм Гладуелл — «Неординарні. Історії успіху»

Частина перша

Можливість

 

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Ефект Матея

 

Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру;

а в того, хто не має, заберуть і те, що має.

Євангеліє від Матея 25, 29

 

1

Одного теплого весняного дня у травні 2007 року «Медисин-Гет Тайґерс» і «Ванкувер Джаєнтс» зустрілися на чемпіонаті за Меморіальний кубок у Ванкувері, Британська Колумбія. «Тайґерс» і «Джаєнтс» були двома найкращими командами Канадської хокейної ліги, яка, своєю чергою, є найкращою юніорською хокейною лігою світу. До складу обох команд входили майбутні зірки — сімнадцятирічні, вісімнадцятирічні та дев’ятнадцятирічні гравці, які почали кататися на ковзанах й закидати шайбу, відколи навчилися ходити.

Гру транслювало Національне телебачення Канади. У центрі Ванкувера на всіх вулицях на стовпах висіли плакати, сповіщаючи про матч. Квитки на гру були давно розкуплені. На лід постелили червону доріжку, з гучномовця оголошували імена високопосадовців, присутніх на грі. Першим назвали Ґордона Кемпбелла, прем’єр-міністра Британської Колумбії. Далі, під бурхливі оплески, вийшов один з легендарних гравців — Ґорді Гоув. «Пані та панове, — вибухнув гучномовець. — Зустрічайте — пан Хокей!»

Протягом наступної години дві команди вели затяту, агресивну гру. «Ванкувер» відкрив рахунок уже на початку другого періоду, зробив це Маріо Блізнак. Згодом, у другому періоді, настала черга «Медисин-Гет», коли лідер за очками Даррен Гелм послав швидкий гол повз воротаря «Ванкувера» Тайсона Сексміта. «Ванкувер» відповів у третьому періоді, забивши вирішальний гол, попри розпач воротаря «Медисин-Гет», «Ванкувер» забив утретє.

Уже після завершення матчу гравці, члени їхніх родини та спортивні журналісти з усієї країни з’юрмилися в роздягальні команди-переможця. Повітря було наповнене димом сигар, ароматом шампанського та потом, яким була просякнута футбольна форма. На стіні висів намальований від руки плакат: «До боротьби». Посеред кімнати із затуманеним поглядом стояв тренер «Джаєнтс» Дон Гей. «Я так пишаюся цими хлопцями, — сказав він. — Роззирніться навколо: кожен зробив усе, що міг».

Канадський хокей оперує принципом меритократії. Тисячі канадських хлопчаків починають грати в хокей на рівні «любителів», іще навіть не пішовши до садочка. Зважаючи на це, існують ліги для кожної вікової категорії, і в кожній категорії гравців відсіюють, відбирають, оцінюють, а найбільш талановитих вирізняють та готують до переходу на наступний рівень. До того часу як гравці досягнуть середнього підліткового віку, найкращих з найкращих відправляють до елітної ліги, відомої під назвою Major Junior A, яка є вершиною піраміди. Якщо твоя команда Major Junior A грає за Меморіальний кубок, то це означає, що ти на самому вершечку піраміди.

Таким чином майбутні зірки обираються практично в кожному виді спорту. Так організовано футбол у Європі та Південній Америці, так обирають олімпійських атлетів. До слова, це не надто відрізняється від того, як у світі класичної музики обирають майбутніх віртуозів, чи в балеті знаходять майбутніх балерин, чи в системі освіти відшукують майбутніх науковців та інтелектуалів.

Потрапити до Major Junior A не можна ні за які гроші. І тут уже байдуже, хто ваш батько чи мати, яку посаду обіймав дідусь або яким бізнесом володіє родина. Не має також значення, що ви, можливо, проживаєте у найвіддаленішому куточку найпівнічнішої провінції Канади. Якщо у вас є здібності, широка мережа хокейних розвідників та шукачів обдарованих дітей неодмінно знайде вас, і якщо ви маєте наснагу розвивати свої здібності, то система віддячить вам. Успіх у хокеї базується на індивідуальній заслузі — і тут важать обидва слова. Про майстерність гравця судять зважаючи на його власне виконання, а не когось іншого, і на підґрунті його здібностей, а не випадку.

Чи ні?

 

2

Ця книжка оповідає про людей унікальних — чоловіків та жінок, які роблять неординарні речі. На сторінках наступних розділів я представлю вам кілька типів унікальних людей: геніїв, бізнесових магнатів, рок-зірок і програмістів. Ми розкриємо секрети видатних юристів, побачимо, що відрізняє найкращого пілота від того, із чиєї провини траплялись авіакатастрофи, і спробуємо зрозуміти, чому азіати настільки вправні математики. Відтак, розмірковуючи над життями найвидатніших з нас — умілих, обдарованих та дієвих, я спробую довести, що наше уявлення про самий сенс успіху є хибним.

Про що ми завжди запитуємо успішних людей? Ми прагнемо знати, які вони — які в них риси характеру, наскільки вони розумні, який спосіб життя мають або з якими надзвичайними талантами народилися. Потому робимо висновок, що саме ці особистісні якості пояснюють, яким чином людина досягла вершин.

Щороку мільярдери/підприємці/рок-зірки/знаменитості видають свої автобіографії, і сюжет там завжди однаковий, приблизно такий: наш герой народився за досить скромних умов і завдяки власній завзятості й хисту торує собі шлях до величі. За Біблією, брати викрадають Йосипа та продають його в рабство. Згодом завдяки своєму гострому розуму та проникливості він стає правицею фараона. У відомих романах дев’ятнадцятого століття автора Ораціо Алджера юнаки народжуються в цілковитій бідності й досягають багатства завдяки поєднанню зусиль та ініціативності. «На мою думку, це, радше, ґандж», — якось висловився Джеб Буш про те, що означало для його кар’єри бути сином американського президента, братом американського президента, а також онуком заможного банкіра з Волл-стрит та сенатора США. Коли він балотувався на губернатора Флориди, то невпинно наголошував, що він — «людина, котра сама себе зробила», і цей факт прекрасно ілюструє, наскільки глибоко ми асоціюємо успіх із зусиллями окремої людини, а цьому критерію відповідає мало людей.

«Підведіть голови, — сказав Роберт Вінтроп натовпу багато років тому, врочисто відкриваючи пам’ятник великому героєві американської незалежності Бенджаміну Франкліну, — і погляньте на чоловіка, який піднявся з нічого, який здобув усе без покровителів і родичів, який не мав радості здобути приступну освіту, що нею тепер можете насолоджуватись ви, який виконував найчорнішу роботу в ранні роки, але жив, щоб стояти перед королями, а після його смерті світ не забуде його імені».

У цій книжці я хочу переконати вас, що такі пояснення досягнення успіху не діють. Люди не піднімаються з нічого. І нам таки допомагають родовід та покровителі. Люди, які стоять перед королями, можуть виглядати так, ніби вони самі всього досягли, проте насправді вони всі без винятку скористалися з прихованих переваг і неординарних можливостей та культурного спадку, що дало їм змогу навчатися та наполегливо працювати, осягаючи світ так, як іншим не дано. Зовсім не байдуже, де і коли ви зростали. Культура, до якої належимо, та спадок, що ми його отримали від своїх предків, формують наші здобутки в спосіб, який ми не можемо уявити чи осягнути. Одним словом, тут не достатньо дізнатися, якими є видатні люди. Лише дізнавшись, звідки вони, ми можемо в повній мірі збагнути всю логіку, що криється за тими, хто досяг успіху, а хто — ні.

Біологи часто наголошують на «екології» організму: найвищий дуб у лісі є таким не лише через те, що він виріс із найміцнішого жолудя, а й тому, що інші дерева не затуляли йому сонця, ґрунт насичений та родючий, зайці не обгризали його кору, коли він ще був молодим, і дроворуби не дісталися його й не зрубали, поки він набирався сили. Усім відомо, що успішні люди зростають з міцного насіння. А чи відомо всім про сонячне світло, що їх зігрівало, про ґрунт, який давав силу корінню, про зайців та дроворубів, котрих їм пощастило оминути? Ця книжка не про високі дерева. Насправді вона про ліси, а хокей якраз хороше місце починати, бо розповідь про тих, хто долає вершини світу хокею, набагато цікавіша та складніша, ніж може видатися на перший погляд. Насправді вона абсолютно своєрідна…