Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
УКР | РУС

Олександр Пушкін

Олександр Пушкін - «Мои грехи, забавы юных дней…»
уривок з книги
Олександр Пушкін

Олександр Сергійович Пушкін народився 26 травня (6 червня) 1799 р. у Москві. Шість років Пушкін навчався в Царськосільскому Ліцеї. Закінчив Ліцей Пушкін 1818 року в чині колежського секретаря і був направлений до Колегії іноземних справ. Пушкін не брав участь у діяльності перших таємних організацій, але був пов'язаний дружбою з багатьма активними членами декабристських товариств, писав політичні епіграми та вірші.

Навесні 1820 р. його викликав воєнний генерал-губернатор Петербурга, граф М. А. Мілорадовіч, для пояснень з приводу політичних віршів, що розповсюджувалися у списках. Пушкіна могли заслати до Сибіру, але завдяки старшим друзям (Миколі Карамзіну, Петру Чаадаєву, Фёдору Глинці) заслання замінили на перевод з Петербургу до Катеринославу. В Катеринославі у Пушкіна, після того, як він викупався в Дніпрі, почалося запалення легень. Звідси Раєвські увозять хворого Пушкіна наприкінці травня 1820 р. з собою на Кавказ і до Криму для одужання. Лише у вересні він повертається до міста нової служби – Кишинева.

Перша ж «південна поема» Пушкіна «Кавказький полонений» (1822 р.) зробила його головою всієї сучасної російської літератури, здобула заслужену славу першого поета, що супроводжувала його до кінця 1820-х рр. У травні 1823 р. Пушкін почав писати роман у віршах «Євгеній Онєгін». В липні 1824 р. Пушкін був звільнений від служби й направлений у псковський маєток Михайлівське під нагляд батьків.

Попри тяжкі переживання, роки в Михайлівському були плідними для поета. Наприкінці 1825 р. – початку 1826 рр. Пушкін завершує п’яту і шосту глави роману «Євгеній Онєгін».

8 вересня Пушкін був доставлений до царя для приватної аудієнції. Поетові після повернення із заслання було гарантовано персональне заступництво царя і звільнення від звичайної цензури.

Пушкін не мав власного будинку, тому залишився в Москві й Петербурзі ненадовго, метався між ними, іноді заїжджав у Михайлівське, рвався то на театр воєнних дій з початком турецької кампанії 1828 р., то в китайське посольство; самовільно поїхав на Кавказ 1829 р.

1827 року почалося розслідування з приводу вірша «Андрій Шеньє» (написаного ще в Михайлівському 1825 р.), в якому побачили відгук на події 14 грудня 1825 р., а 1828 р. уряду стала відома кишинівська поема «Гавриіліада». Діла ці були за царським наказом зупинені після пояснень Пушкіна, але за поетом було встановлено негласний поліцейський нагляд.

Пушкін відчуває необхідність життєвих змін. 1830 р. повторне його сватання до Наталії Миколаївни Гончарової, 18-річної московської красуні, було прийнято, і восени він їде в маєток свого батька Болдіно, щоб стати власником сусідньої деревні Кістеньово, подарованої батьком на честь весілля. Холерні карантини затримали поета на три місяці, й цій порі судилося стати знаменитою Болдінською осінню, найвищою точкою пушкінської творчості.

18 лютого 1831 р. Пушкін вінчається в Москві з Н. Н. Гончаровою, навесні того ж року переселяється з жінкою до Петербургу. 1831 р. він отримує дозвіл працювати в архівах і стає «історіографом», адже цар дав йому завдання написати «Історію Петра».

З початку 1830-х років Пушкін починає більше писати прози, ніж поезій. Він припиняє на деякий час зайняття з вивчення Петровської епохи, вивчає друковані джерела про Пугачова, читає документи про придушення селянського повстання, а 1833 р. їде на Волгу та Урал.

Восени 1833 р. він повертається в Болдіно. Тепер Болдінська осінь Пушкіна вдвічі коротша, ніж три роки тому, але за значенням вона дорівнюється Болдінській осені 1830 р.

У листопаді 1833 р. Пушкін повертається до Петербургу; він відчуває необхідність змінити життя і насамперед вийти з-під опіки двору.

Напередодні 1834 року Микола I дає своєму історіографу молодший придворний чин камер-юнкера. 1834 року Пушкін звільнюється від придворної служби. Наприкінці 1834 — поч. 1835 року вийшли кілька підсумкових видань творів Пушкіна: повний текст «Євгенія Онєгіна» (у 1825–32 рр. роман друкувався окремими главами), збірки поезій, повістей, поем – усі ці книжки не мали успіху. Критика вже голосно говорила про занепад таланта Пушкіна, про кінець його епохи в російській літературі. Дві осені –1834 р. (в Болдіні) й 1835 р. (в Михайлівському) були неплідні.

У цих умовах він знаходить вихід, який мусив вирішити багато проблем. Пушкін засновує журнал, названий «Сучасником». У ньому друкувалися твори Миколи Гоголя, Олександра Тургенєва, В. А. Жуковського, П. А. В’яземського. Але журнал не мав успіху в публіки.

Взимку 1837 року стався конфлікт поета з Ж. Дантесом. Сварка, причиною якої була зачеплена честь Пушкіна, призвела до дуелі. 27 січня поет був смертельно поранений і через два дні, 29 січня (10 лютого), помер від перитоніту. Похований на кладовищі Святогорського монастиря Псковської губернії.