Василь Ян

Ян Василь Григорович (справжня фамілія — Янчевецький; 23 грудня 1874 (4 січня 1875), Київ — 5 серпня 1954, Звенігород Московської області) — радянський письменник. Народився в родині вчителя: його батько походив із сім’ї волинських священників, після семінарії та університету викладав у гімназії латинську та грецьку мову.

1897 року Василь Ян закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Враження від дворічної подорожі Росією стали основою книжки «Записки пешехода» (1901). У 1901—1904 роках служив інспектором криниць у Туркестані, де вивчав східні мови та життя місцевого населення. Під час російсько-японської війни — воєнний кореспондент Санкт-Петербурзького телеграфного агентства (СПА). Після чого, в 1906—1913 роках, викладав латинську мову в Першій петербурзькій гімназії, де з числа гімназистів 1910 року створив один із перших скаутських загонів «Легіон юних розвідників».

З осені 1910 року випускав журнал «Учень». 1913 року працював кореспондентом СПА в Туреччині, 1914 року, з початком Першої Світової війни, — воєнний кореспондент СПА в Румунії. У 1918—1919 роках працював в похідній типографії армії Колчака в Сибіру. Після встановлення в Ачинську Радянської влади працював вчителем, кореспондентом, директором школи в Урянхаї (Тува), потім редактором і керівником редакцією газети «Влада праці» в Минусинську. Саме тоді він уперше став підписуватися псевдонімом Ян. 1923 року приїхав до Москви.

У 1920-х публікував в основному історичні та пригодницькі оповідання. З 1927 року під псевдонімом «В. Ян» друкував історико-краєзнавчі статті про Туркестан у журнал «Всесвітній слідопит». Головний твір письменника — історична трилогія «Нашествие монголов», до якої входять романи «Чингисхан» (1939), «Батый» (1942), «К последнему морю» (вийшов у 1955, після смерті письменника). Також популярністю користувалися історичні повісті «Финикийский корабль» (1931), «Огни на курганах» (1932), «Молотобойцы» (1933).