Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
Вступай в Клуб! Покупай книги выгодно. Используй БОНУСЫ »
РУС | УКР

Даниэла Стил - «Неодружені та небезпечні»

Яскраві та гарячі сонячні промені лоскотали палубу моторної яхти «Блакитний місяць». Це була вісімдесятиметрова блискуча досконала конструкція з незвичайним дизайном. Басейн, посадочний майданчик для гелікоптерів, шість гостьових кают класу люкс, каюта власника — ніби декорація до фільму про гламурне життя — і команда з шістнадцяти бездоганно вишколених моряків. Зображення як самого «Блакитного місяця», так і його власника часто з’являлися у журналах з вітрильного спорту по всьому світу. Чарлз Самнер Гаррінгтон придбав цю красуню шість років тому в одного арабського шейха. Свою першу яхту він купив, коли йому виповнилося двадцять два роки. То був невеликий двадцятип’ятиметровий катер із назвою «Мрія». І двадцять чотири роки по тому він насолоджувався життям на борту «Блакитного місяця», як колись на своїй «Мрії».

У свої сорок шість Чарлз Гаррінгтон розумів, що він «везунчик». З усього було видно, що фортуна ласкава до нього. У двадцять один він успадкував велику купу грошей, і з того часу вже двадцять п’ять років поспіль відповідально розпоряджався нею. Він досяг неабияких успіхів на чолі фонду, який колись заснувала його родина, і вигідно вкладав гроші. Чарлі розумів, що мало кому так посміхнулася доля, і робив усе, аби підтримати багатьох інших — або за допомогою фонду, або ж особисто. Він відчував цей величезний тягар відповідальності і навіть ще юнаком думав передовсім про інших, а вже потім про себе. Особливо він переймався проблемами нещасних дітей. Фонд багато робив у галузі освіти, медичної допомоги знедоленим, насамперед у країнах, що розвиваються, також велика увага приділялася вирішенню проблеми брутального поводження з дітьми в бідних районах міста. Чарлз був головою громади, проте завжди без пафосу чинив благодійність або через фонд, або анонімно. Чарлз Гаррінгтон був гуманістом, людиною надзвичайно сумлінною та дбайливою. Він глузував, коли визнавав, що є «безнадійно зіпсованим», проте не мав наміру змінювати той спосіб життя, який вів. Він міг собі дозволити, віддаючи мільйони на добробут інших, водночас витрачати й на свої особисті потреби кругленьку суму. Цей чоловік ніколи не був одруженим, не мав дітей, насолоджувався заможністю і, коли випадала нагода, щиро насолоджувався у компанії своїх друзів.

Кожного року, без жодного винятку, Чарлі та двоє його найближчих друзів — Адам Уейс і Грей Хоук — цілий місяць проводили на яхті Чарлі у круїзі по Середземномор’ю, роблячи зупинки де забажається. Вони відпочивали в такий спосіб ось уже десять років. Саме на цю подорож усі чекали з нетерпінням і зробили б усе можливе, аби не проґавити її. Щороку, хоч дощ, хоч каміння з неба, першого серпня Адам і Грей приїздили до Ніцци на борт «Блакитного місяця» на цілих чотири тижні — як колись на борт його попередниці «Мрії». Чарлі жив на яхті вже з липня, часом не повертаючись до Нью-Йорка аж до середини або навіть і до кінця вересня. Справами фонду та фінансовими операціями він легко керував із борту яхти. Весь серпень друзі відводили для розваг. Цей рік теж не став винятком. Чарлз спокійно снідав на палубі, яхта повільно гойдалася на хвилях. Друзі кинули якір біля порту Сен-Тропе. Тієї ночі вони повернулися запізно, десь близько четвертої ранку.

Однак, незважаючи на це, Чарлз прокинувся рано. Його спогади про вчорашній вечір були дещо туманними. Так було завжди, коли він опинявся в компанії Адама та Грея. Вони були грізним тріо, але їхні розваги були безневинні. Вони ні перед ким не відповідали, ніхто з трьох не був одружений, а на цей момент жоден навіть не мав постійної коханки. Ще з давніх-давен вони домовилися, що, незважаючи на їх сімейний стан, вони приїздитимуть на яхту самі, перебуватимуть цей місяць холостяками, серед чоловіків, задовольняючи свої примхи. Вони нікому не завинили ані вибачення, ані пояснення; кожен із них останні одинадцять місяців року старанно працював у своїй царині: Чарлі — благодійником, Адам — адвокатом, Грей — художником. Чарлзу подобалося говорити, що вони заслужили на свою відпустку — тобто щорічний круїз.

Двоє з трьох залишалися холостяками за власним бажанням. А Чарлз, проте, наполягав на тому, що його це зовсім не стосується. Його сімейний стан, на його думку, це — випадковість, так би мовити, примхи долі. Він хотів одружитися, але, незважаючи на всі роки пошуків, ще не зустрів тієї «єдиної» жінки. Втім, він усе ще не втрачав надії і продовжував ретельні пошуки. Колись, ще замолоду, він був зарученим чотири рази. І кожного разу щось траплялось, і весілля було відкладено — на його великий жаль та прикрість.

Його перша наречена зрадила його з майбутнім весільним дружкою за три тижні до весілля. Це стало для нього справжнім ударом. У нього, звичайно, не залишилося іншого вибору — тільки відмовитися від весілля. Тоді йому виповнилося тридцять.

Його наступна майбутня «наречена» переїхала у справах до Лондона, щойно вони заручилися. Він розривався між домом та Лондоном, щоб мати можливість бачитися з нею, а вона працювала в британському часописі — журналі «Вог», ледве викроюючи для нього якусь часинку. А він терпляче очікував на неї в орендованій саме для побачень квартирі. За два місяці до весілля дівчина зізналася, що кар’єра для неї — головне, вона не бачить себе без неї і, коли вони одружаться, не кине роботу заради нього. Для нього це питання було принциповим: він сподівався, що дружина сидітиме вдома, виховуючи дітей. Він не хотів одружуватись із бізнес-леді, тож вони вирішили залишитися друзями. Для Чарлза це стало справжнім розчаруванням. Тоді йому було тридцять два, і ще ніколи в житті він не мав такої рішучості щодо пошуку жінки своєї мрії. Рік по тому він був упевнений, що вже знайшов її — фантастичну дівчину, готову заради нього кинути медичний інститут. Вони разом поїхали до Південної Америки у справах фонду: відвідати дітей з країн, що розвиваються. Він і вона мали стільки спільного, що заручилися через півроку після першої зустрічі. Все йшло чудово, доки Чарлз не зрозумів, що невід’ємною часткою його нареченої є її сестра-близнючка. І передбачається, що де одна, там і друга. Чарлз та сестра-близнючка одразу ж не вподобали одне одного. Їхні зустрічі перетворювалися на палкі суперечки та нескінченні сутички. Він був упевнений, що згодом їхні стосунки переростуть у ворожнечу. Тому Чарлз і вирішив припинити свої стосунки з майбутньою нареченою. Вона не заперечувала. Її сестра надто важила для неї, щоб одружитися з чоловіком, який відверто нехтував близнючкою. Десь через рік та дівчина узяла з кимось шлюб. Близнючка переїздила до них. Чарлз зрозумів, що вчинив правильно.

Останнє заручення Чарлза п’ять років тому мало жалюгідний кінець. Вона кохала Чарлі, але сказала, що не бажає мати дітей — навіть після поради сімейного психолога. І немає значення, як сильно дівчина його кохає: вона не поступиться своїми переконаннями ані на йоту. Спочатку він вважав, що зможе вмовити її, але програв. І вони лишилися друзями. Як і з усіма попередніми. І ніяких винятків.

Чарлзу таланило залишатися друзями з усіма своїми коханками. На Різдво жінки, з якими він принаймні недовго зустрічався або весілля з якими було скасовано, котрі узяли вже шлюб з іншими чоловіками, зазвичай закидали його вітаннями. На перший погляд, якщо узяти родинні фотокартки цих жінок, вони здавалися однаковими. Вродливі вишукані білявки зі знатних родин, які відвідували належні школи, одружувалися з відповідними чоловіками. Жінки посміхалися до нього з цих різдвяних знімків-привітань: поруч солідні чоловіки, коло них — біляві діти. Він досі спілкувався із багатьма з цих жінок, вони всі любили Чарлі й зберігали ніжні спогади про нього.

Його друзі Адам і Грей постійно натякали Чарлі, що годі вже зустрічатися з дебютантками вищого світу та світськими левицями, час покохати «справжню» жінку. Що таке «справжня» жінка, кожен розумів по-своєму. Але Чарлз точно знав, яку жінку він шукає. Родовиту, багату, освічену, розумну — жінку, яка має такі самі цінності, ідеали, родину, що й він. Ось що було важливим. Його родинні корені простежувалися аж до Англії п’ятнадцятого століття. Багатству його було вже декілька століть. І він закінчив Прінстон, як його батько та дідусь. Мати вчилася у школі пані Портер у Європі, як і його сестра. І Чарлі хотів одружитися саме з такою жінкою. Це був дещо застарілий погляд, який навіть відгонив снобізмом, але Чарлі точно знав, чого він бажає і що йому припаде до смаку. Він і сам був дещо старомодним, із традиційними цінностями. Маючи консервативні політичні вподобання, Чарлз, однак, користувався надзвичайною повагою, і, якщо траплялися подеколи інтрижки, він завжди був чемним і винятково шляхетним. Чарлз був джентльменом, чоловіком неабиякої елегантності та пошани, як кажуть, з голови до кінчиків нігтів. Він був уважним, люб’язним, щедрим і чарівним, а його поведінка — бездоганною. Жінки обожнювали його. Уже давно він став своєрідним викликом для всіх жінок не тільки Нью-Йорка, а й багатьох міст, де подорожував та мав друзів. Усі любили Чарлі. Його важко було не любити.

Шлюб із Чарлзом Гаррінгтоном здавався своєрідним головним призом для кожної. Але, немов чарівний принц із казки, він подорожував світом у пошуках своєї жінки, тієї особливої, «справжньої». Втім, він зустрічав привабливих жінок усюди, спершу таких дивних та чуттєвих, але потім вже по дорозі до вівтаря розумів, що припускається фатальної помилки. І це вкрай засмучувало самого Чарлі. Його плани щодо одруження та дітей кожного разу псувалися. У свої сорок шість він був усе ще неодруженим, і, як він вважав, не через власну помилку. Просто та сама жінка десь ховається, але він сповнений рішучості знайти її. Чарлі відчував, що знайде. Колись. Невідомо де. Досі ж йому вдавалося уникати фатальних помилок з усіма цими перевтіленими самозванками. Його тішило те, що він таки не одружився з «чужою» жінкою. Сподівався цього уникнути й надалі. І дякував Богові, що Він досі оберігав його. Чарлз пильнував, був завжди насторожі, аби не припуститися цих фатальних помилок. Немов відчував, що його жінка десь є, він просто ще не зустрів її. Але одного дня зустріне. Обов’язково.

Поки дві офіціантки подавали сніданок та готували другу чашку кави для нього, Чарлі сидів із заплющеними очима, підставивши обличчя сонячним променям. Після минулої ночі — він випив кілька келихів мартіні, а потім шампанського — Чарлі було зле, але після ранкового купання йому стало краще. Він був досвідченим плавцем, капітаном команди у Прінстоні та вправним віндсерфінгістом. Незважаючи на вік, він мав надзвичайно спортивну форму. Також був пристрасним лижником, узимку при найменшій можливості грав у сквош, улітку в теніс. Заняття спортом вплинуло не тільки на його здоров’я. Він мав тіло тридцятирічного чоловіка. Чарлі виглядав надзвичайно привабливо — високий, стрункий, з солом’яного кольору волоссям, у якому губилися сиві волоски, що з’явилися з віком. У нього були блакитні очі, а після місяця на борту яхти з’явилася золотава засмага. Він мав такий вигляд, що одразу вражав. І йому подобалися високі, худорляві шляхетні білявки. Він ніколи не замислювався чому, але ж і його мати, і сестра були саме такими — високими білявками.

Мати була писаною красунею, а сестра — зіркою тенісу в коледжі, але все покинула заради брата. Коли його батьки проводили відпустку в Італії, їхня машина потрапила в автомобільну аварію. Обоє загинули. Тоді йому виповнилося шістнадцять, а сестрі — двадцять один. На передостанньому курсі вона змушена була кинути навчання й повернутися додому, щоб узяти на себе тягар відповідальності за сім’ю, бо батьків не стало. Ще й досі Чарлі не міг без сліз згадувати свою сестру. Два роки по тому, коли сам Чарлз вступив до коледжу, Елен запевняла, що повернеться до занять. З її боку це була велика жертва задля нього. Елен була надзвичайною жінкою, Чарлі обожнював її. Коли від’їздив до коледжу, він ні про що не здогадувався. Сестра не сказала, що вона хвора. Їй вдалося тримати свою хворобу в таємниці протягом трьох років. Вона виправдовувалася, що дуже зайнята у справах фонду й не має можливості повернуться до навчання. І він вірив їй. Насправді ж у неї була пухлина головного мозку, і вона відважно боролася за життя. Лікарі відразу встановили, що пухлину не можна видалити через її місцезнаходження. Елен померла, коли їй було лише двадцять шість, за місяць до того, як Чарлі закінчив Прінстон. На випускний вечір до Чарлі ніхто не приїхав. Його родина — батьки та сестра — покинули його, він залишився сам у цілому світі, володіючи купою грошей та водночас відчуваючи величезний тягар відповідальності за все, що близькі залишили після себе. Одразу ж після закінчення коледжу він придбав свою першу яхту й протягом двох років поспіль подорожував навколо світу. Кожного дня він згадував свою сестру й усе, що вона для нього зробила. Елен навіть залишила навчання задля нього, присвятивши все своє життя до останнього подиху йому, братові, як колись їхні батьки. Родинне життя Гаррінгтонів було сповнене любові та гармонії. Єдина жахлива річ, яка трапилася з ним у юні роки, — втрата всіх, кого він любив і хто любив його. Вони загинули, залишивши його напризволяще. Тому єдине, чого він побоювався, — покохати когось, а потім втратити.

Йому виповнилося двадцять чотири, коли він повернувся з плавання навколо світу. Чарлз пішов до школи бізнесу Колумбійського університету і здобув там ступінь магістра, навчився керувати фондом та вести грошові операції. Він подорослішав за одну ніч, коли взяв на себе відповідальність. І відтоді ніхто жодного разу не зневірився у ньому. Хоч і знав, що ані Елен, ані їхні батьки не покинули його навмисно, він почувався самотнім, немов залишився один у всесвіті. У нього був неабиякий капітал, декілька ретельно вибраних друзів. Але він розумів, що, доки не знайде своєї жінки, відчуватиме себе самотнім. Він не погоджувався ні на що інше, тільки на ідеальну жінку, таку, якою була його мама, якою була Елен. Жінку, яка залишиться з ним до кінця. Чарлі навіть собі майже ніколи не зізнавався, що боїться знов залишитися самотнім. Їхня смерть — не їх провина. Просто їм судилися тяжкі випробування. І ще важливішою ставала для нього проблема знайти саме свою жінку — ту, на яку він міг би розраховувати, яка б народила йому дітей, ідеальну жінку у всіх її проявах. Це було найголовнішим для нього. Чарлі вважав, що така жінка заслуговує на очікування.

— Боже мій... — він почув стогін позаду.

Упізнавши голос, Чарлі посміхнувся, розплющив очі й повернув голову. Напроти нього за столом сидів Адам у білих шортах та світло-блакитній футболці. Одна з офіціанток налила йому чорної кави. Адам зробив кілька ковтків, перш ніж продовжити розмову.

— Що, в чорта, я пив учора? Хтось мене отруїв.

У Адама були майже чорні очі, темне волосся, про гоління він забув. Він був середній на зріст, широкоплечий, проте мав дещо брутальний вигляд. Його не можна було назвати красунчиком, як Чарлі, але він був розумний, веселий, привабливий і, як то кажуть, мав шарм. Жінки обожнювали його. Усі недоліки у зовнішності він компенсував своїм розумом, силою та грошима. А він непогано заробляв у останні роки.

— Здається мені, що ти пив ром та текілу, але це після пляшки вина за вечерею.

Вони всі разом пили «Шато Бріон», перш ніж відвідати бари та дискотеки Сен-Тропе. Щодо Чарлі, то він не сподівався знайти тут свою єдину жінку, але ж навколо було багато інших дівчат, щоб весело провести час.

— Коли я йшов з дискотеки, ти смоктав бренді.

— Досить. Я вирахував. У всьому винен ром. Кожного року на твоїй яхті я перетворююся на п’яницю. Якби я так пиячив удома, я б залишився без роботи. — Адам Уейс примружився від сонця, надягнув темні окуляри й посміхнувся.

— Ти паскудно впливаєш на мене, Чарлі. Але в тебе весело. О котрій годині я повернувся?

— Десь о п’ятій.

У голосі Чарлі не звучало ані захоплення, ані докору. Він не засуджував своїх друзів. Просто хотів, щоб вони розважалися. І вони гуляли на повну силу, всі троє. Адам і Грей були його найкращими друзями. Між ними встановився особливий зв’язок, більший, ніж просто дружба. Вони троє були як брати й останні десять років багато часу проводили разом.

Адам познайомився з Чарлі одразу ж після розлучення з Рейчел. Адам та Рейчел зустрілися в Гарварді на другому курсі. Відтак вони разом навчалися на юридичному факультеті. Вона здобула диплом та з першого разу отримала адвокатську практику, хоча ніколи не працювала за фахом. Адам отримав практику лише з другої спроби, однак став видатним адвокатом і заробляв багато грошей. Працював у фірмі, яка спеціалізувалась на представленні інтересів рок-зірок та видатних спортсменів, і любив свою роботу. Вони з Рейчел одружилися наступного дня після закінчення університету. Обидві родини, що мешкали в одному районі міста, на Лонг-Айленді, і були знайомі, сприяли цьому весіллю та раділи за молодят. Якось так сталося, що Адам із Рейчел познайомилися тільки в університеті, хоча їх батьки приятелювали. Він ніколи не прагнув знайомитися з дочкою батькових друзів. Він знайшов її сам, хоча, коли вони привіталися, Адам відразу зрозумів, хто вона. Рейчел здавалася ідеальною парою для нього.

Коли вони одружилися, все було спільним, а попереду — ціле щасливе життя. Упродовж медового місяця Рейчел завагітніла. Через рік ще раз. За два роки після одруження вони вже мали двох дітей. Зараз Аманді та Джейкобу було чотирнадцять та тринадцять. Подружнє життя Адама тривало п’ять років. Він був дуже зайнятим: багато працював, будував кар’єру, повертався додому о третій ночі — після годин, проведених зі своїми клієнтами та їхніми друзями на концертах або спортивних змаганнях. Але, незважаючи на всі спокуси навколо нього, — а їх було чимало, — Адам залишався відданим Рейчел. Однак саме вона втомилася від самотніх ночей і закохалася у дитячого лікаря, з яким була знайома ще з часу свого студентства. Вона зрадила чоловіка з ним, доки Адам, як божевільний, заробляв гроші. За три місяці до того, як дружина покинула його, він став компаньйоном у конторі, і Рейчел запевняла, що в нього все буде гаразд. Вона забрала з собою дітей, меблі, половину грошей і швидко одружилася з лікарем. Ще й чорнило не встигло висохнути на свідоцтві про розлучення. І десять років по тому Адам все ще ненавидів її. Йому коштувало багатьох зусиль залишатися чемним із нею. Остання річ у світі, яку б він зробив, — знов одружитися, знов пережити усе. Він мало не загинув, коли Рейчел пішла й забрала дітей.

І десять років поспіль він уникав будь-якої прихильності до жінок, з якими зустрічався, обираючи дівчат, удвічі молодших за себе, з однією мозковою звивиною. Що більше грошей він мав, то легше було знайти таких дівчат. У сорок один рік він зустрічався з дівчатами між двадцятьма одним та двадцятьма п’ятьма роками: моделями, майбутніми зірками, прихильницями, які завжди оточують спортсменів та рок-зірок. У більшості випадків він навіть не пам’ятав їх імен. Адам завжди був чесним та щедрим до них. Він одразу казав, що більше не планує одружуватися, і всі їхні зустрічі — лише задля розваги. Його прихильність тривала не більше місяця, та й навіть цього було забагато. Усе, на що можна було сподіватися, це кілька вечорів у ресторані, кілька ночей кохання, і все — Адам ішов далі, до нових перемог. Рейчел забрала його серце й викинула на смітник. І розмовляли вони принагідно, а з роками такі нагоди траплялися дедалі менше й менше, бо діти виросли. Найчастіше він відправляв їй коротенькі повідомлення електронною поштою або телефонував через свого секретаря. Він не хотів мати з нею нічого спільного. Як і з кимось іншим. Адам обожнював свою незалежність, і ніщо у світі не змусило б його ризикувати нею.

Його мати врешті-решт припинила нарікати на те, що він не одружений, і майже облишила спроби познайомити його з «гарною дівчиною». Адам уже мав те, чого жадав, — нескінченну низку партнерок задля задоволення. Якщо він бажав із кимось побалакати, то дзвонив друзям. На його думку, жінки існували лише для сексу, веселощів та... тримання дистанції. Він не мав наміру наближатися до жодної з них, аби знов не відчути біль. На відміну від Чарлі, він не шукав ідеальну жінку. Все, чим він переймався, — ідеальні коханки на час, не довше, ніж на два тижні. І він продовжував таке життя. Адам не мріяв про серйозні стосунки. Важили для нього лише його діти, робота, друзі. А серед його друзів жінкам не було місця. Рейчел була його запеклим ворогом, мати — тягарем, котрий він повинен нести, сестра — прикрістю, а жінки, з якими він зустрічався, — не більше, ніж чужими людьми. Йому значно більше подобалося бути в компанії чоловіків: набагато спокійніше і зручніше. Особливо з Чарлі та Греєм.

— Здається, я неабияк розважився вчора, — сказав Адам із посмішкою. — Останнє, що я пам’ятаю, як танцював серед якихось бразилійок. Вони навіть не розуміли англійської — але, друже, як вони танцювали! Я сам танцював самбу, наче божевільний, і випив море алкоголю. Дівчата були неперевершені.

— Ти теж не дав маху, — голосно зареготав Чарлі.

Обидва повернулись обличчями до сонця. Погода стояла чудова. Навіть Адам, попри головний біль, почувався краще. Адам гуляв на широку ногу, але й багато працював. Він був на цей час найвідомішим адвокатом у своїй галузі, постійно зібраним та заклопотаним, носив із собою три мобільні телефони й пейджер і весь час перебував у перельотах або на зустрічах із клієнтами. Він представляв інтереси цілої низки знаменитостей, які надзвичайно регулярно потрапляли у халепи. Але Адаму подобалася його робота. З клієнтами він являв такий взірець терплячості, як ні з ким іншим, окрім хіба що своїх дітей. Бо діти були для нього всім.

Здається, я призначив двом із них побачення, — зауважив Адам, усміхаючись від згадки про цих бразилійок. — Вони не розуміли жодного мого слова. Я повинен повернутися сьогодні ввечері до того бару й подивитися, чи вони там.

Друга чашка кави збадьорила Адама. З’явився Грей у темних окулярах, із кучмою білявого волосся, що стирчало на всі боки. Він нерідко забував розчісуватися. Однак при цьому не виглядав неохайним навіть у купальному костюмі чи футболці, на якій залишилися плями від фарби. Позіхнувши, він сів за стіл.

— Я вже застарий для цього, — сказав він, із подякою беручи чашку й відкорковуючи невеличку пляшечку з пивом «Антерберг». Присмак пива заспокоїв розладнаний після вчорашньої ночі шлунок. Він поступався фізичною формою Чарлі та Адаму. Був високий та худорлявий і виглядав дещо сухоребрим. У дитинстві його можна було знімати на постер разом із голодуючими дітьми. Зараз він виглядав просто худим. Грей був художником і жив у Вест-Вілідж, де місяцями працював над своїми вигадливими картинами. Він якось зводив кінці з кінцями, коли вдавалося продати два-три шедеври на рік. Як і Чарлі, він ніколи не був одружений і не мав дітей. Його поважали у світі мистецтва, однак його картини не мали успіху. А йому й байдуже. Гроші для нього нічого не важили. Він постійно визнавав, що єдина річ, яка його турбує, — його робота. Він запропонував Адамові та Чарлі пиво. Обидва скривили губи та відмовилися.

— Не розумію, як можна пити таку гидоту, — зазначив Адам, кривлячись навіть від самого запаху пива. — Може, воно й допомагає, але краще похмілля, ніж пиво.

— Пиво — велика річ. Похмілля як рукою знімає. Краще хай мене відразу розстріляють, ніж так пиячити. Я завжди забуваю, яка то погана річ — пияцтво. Нас уже зарахували до асоціації анонімних алкоголіків? — спитав Грей, роблячи ще один ковток пива. Потім, випивши каву, він узявся за яєчню.

— Зараз тільки перший тиждень, усе попереду, — весело відповів Чарлі.

Він насолоджувався колом друзів. Спершу потураючи всім своїм забаганкам, після декількох днів вони зазвичай починали бурчати собі під ніс. Однак усе було не так вже й погано, як здавалося на перший погляд. Хоч вони й багато випили минулого вечора, проте ж і багато танцювали з незнайомками, спостерігали за життям, насолоджувалися компанією один одного. Чарлі залюбки проводив цілий місяць із друзями. Їхня відпустка була кульмінацією цілого року. Для нього, для Адама, для Грея. Кожен рік вони з нетерпінням чекали на цей місяць, протягом якого отримували заряд бадьорості на всі наступні одинадцять місяців. У них уже були спогади про десять таких подорожей, і вони потішалися щоразу, коли зустрічалися та згадували про свої витівки.

— Цього року ми щось рано розпочали пиячити ночами. Моя печінка вже не витримує і постійно нагадує про себе, — зауважив Грей.

Він виглядав дещо занепокоєно після того, як покінчив з яєчнею та грінками, щоб заспокоїти шлунок. У голові ще гуло, але пиво допомогло. Адам навіть не міг дивитися на все, що з’їв Грей. Завдяки лікам, які Адам приймав скрупульозно кожного дня, знаходячись у морі, він не страждав від морської хвороби.

— Я помру, якщо ми не зменшимо обертів. Менше алкоголю, менше танців. Чорт забирай, я втрачаю форму. — Грею лише недавно виповнилося п’ятдесят, але він здавався набагато старшим, ніж його друзі. Чарлі ж мав дуже молодий вигляд: у свої сорок шість він виглядав на п’ять, навіть на десять років молодше. Адаму було лише сорок один, і він мав прекрасну статуру. Де б він не знаходився, наскільки зайнятий би не був, він щодня відвідував тренажерний зал. Адам вважав це єдиним антидепресантом для себе. Грей ніколи не займався спортом, недостатньо спав, мало їв, жив тільки задля мистецтва. Як Адам — задля своєї справи. Грей витрачав години, стоячи біля мольберта, міркуючи, мріючи, дихаючи мистецтвом. І хоча він був не набагато старшим від Адама та Чарлі, він виглядав на повні п’ятдесят. Можливо, через кучму свого неслухняного волосся. Жінки, з якими він зустрічався, вважали його привабливим та шляхетним — принаймні деякий час, поки не пізнавали ліпше.

На відміну від Чарлі та Адама, Грей ніколи не ганявся за жінками, у цьому напрямку він не робив жодних зусиль. Він обертався у світі мистецтва, й жінки, немов домашні голубки, кружляли навколо нього. Завжди. Він був як магніт для жінок, яких Адам прозвав божевільними. Грей не заперечував. Жінки, з якими він зустрічався, або недавно пройшли курс лікування, або припинили його, захопившись Греєм. Їхні попередні коханці постійно билися з Греєм, або ж йому постійно дзвонили чоловіки, які виставили своїх дружин за двері. Грей завжди погоджувався допомагати жінкам, не зважаючи ані на їх зовнішність, ані на їхні проблеми, ще задовго до того, як вони опинялися в одному ліжку. Він надавав їм притулок — «лише на декілька тижнів, доки вони не оговтаються, не стануть на ноги». Але вони не просто ставали на ноги, вони сідали йому на шию. Грей готував для них їжу, давав притулок, турбувався про них, шукав для них лікарів та психотерапевтів, улаштовував їх до реабілітаційних центрів або й сам лікував їх від алкогольної залежності. Часто наділяв їх грошима, а сам залишався без коштів. Він пропонував їм безпеку, турботу та допомогу. Робив задля них усе, що тільки міг, якщо вони не мали дітей. Діти були тим єдиним, чого Грей не приймав. Він завжди їх побоювався. Вони нагадували йому про власне дитинство, яке не навіювало приємних спогадів. Серед сімей та дітлахів він особливо гостро відчував відмінність між ними та своєю родиною.

Жінки, з якими Грей зустрічався, спершу не здавалися відразливими і запевняли, що не скривдять його. Вони були дещо розбиті, спантеличені, нерідко істеричні, а все їхнє життя являло собою справжнісінький безлад. Їхні стосунки з Греєм тривали від одного місяця до року. Він знаходив їм роботу, «чистив пір’ячко», знайомив з необхідними людьми, і завжди жінки, якщо не проходили десь реабілітаційний курс, кидали Грея заради іншого. Він ніколи не мав бажання одружитися з кимось із них, але звикав до них, і, коли вони залишали його, на деякий час відчував прикрість. Нічого іншого він не очікував. Він поводився як справжній опікун і, як усі люблячі батьки, знав, що його пташенята колись вилетять із гнізда. Але кожного разу дивувався, як це боляче та важко — розлучатися. Жінки рідко гідно поводилися під час розлуки. Вони крали його речі, зчиняли жахливі бійки, й сусіди змушені були викликати поліцію. Викидали його речі у вікно або здіймали такий ґвалт, що він почувався огидно й ніяково. Напевне, вони б проколювали йому колеса, якби він мав машину. Жінки ніколи не дякували йому за те, що він для них зробив: ані за час, ані за гроші, ані за його витрачені зусилля. І коли вони нарешті йшли, він відчував щасливе полегшення. На відміну від Адама та Чарлі, Грей ніколи не приваблював молоденьких дівчат. Жінкам, з якими він мав справу, було десь близько сорока, і вони завжди мали проблеми. Він зізнавався, що йому подобається їхня вразливість, і співчував їм. Адам колись жартома запропонував йому попрацювати на Червоний Хрест або в кризовому центрі, де той зміг би досхочу піклуватися про нещасних, аніж перетворювати своє життя на божевільну «гарячу лінію» для збочених жінок середнього віку.

— Не можу нічого вдіяти, — сором’язливо відповідав Грей. — Я думаю, якщо я їм не допоможу, то ніхто не допоможе.

— То й що? Тобі ще пощастило, що ніхто з цих божевільних не вбив тебе, поки ти спиш.

Чесно кажучи, за ці роки одна чи дві таки намагалися. На щастя, не вдалося. Грей мав надзвичайну, непереборну потребу рятувати світ, врятовувати жінок у скруті. Так уже виходило, що цим жінкам був потрібен хтось інший, а не Грей. Майже кожна кинула його заради іншого чоловіка. І після розлучення з однією з’являлась інша, теж у стані розладу, і знов перевертала життя Грея з ніг на голову. Все починалося з початку. Він до цього вже звик. Його життя ніколи не було іншим.

Різниця між ним та його друзями полягала в тому, що Адам та Чарлі походили з традиційних, шанованих і дещо консервативних родин. Адам виріс на Лонг-Айленді, Чарлі — на П’ятій авеню в Нью-Йорку, Грей же ріс по всьому світу. Змалечку його усиновили музиканти одного з найвідоміших в історії рок-гуртів. Він зростав, якщо можна так сказати, серед найвидатніших рок-зірок того часу. З восьми років він уже пробував і пиво, і марихуану, якими щедро ділилися дорослі. Батьки також удочерили маленьку дівчинку. Йому дали ім’я Грей, їй — Сперроу, «горобчик». Коли Грею виповнилося десять, батьки, як вони казали, «народилися знову» й кинули музику. Спочатку вони поїхали до Індії, потім до Непалу, деякий час перебували на Карибських островах, чотири роки жили у човні на Амазонці. Єдине, що запам’ятав Грей, — це бідність, з якою вони постійно зіштовхувалися, та аборигенів, із якими зустрічалися. Роки наркотичного чаду раннього дитинства пам’яталися вже не так ясно, але слід залишили. Його сестра стала буддійською черницею й повернулася до Індії, щоб працювати з голодуючими в Калькутті. Грей зіскочив з човна, у прямому та переносному значенні слова, і поїхав до Нью-Йорка, щоб малювати. Йому було вісімнадцять. Його родина зовсім не мала грошей, і він вирішив заробляти їх самотужки. Він провів декілька років у Парижі, вивчаючи мистецтво, і лише згодом повернувся до Нью-Йорка.

У той час його батьки жили у Санта-Фе, і, коли Грею вже було двадцять п’ять, вони усиновили ще одну дитину, індіанця з племені навахо. Ім’я йому дали Бой — «хлопчик». Процес усиновлення проходив дуже складно, однак плем’я нарешті погодилося. Грею здавалося, що Бой — чудова дитина, однак різниця у віці між ними була надто велика, тому брати бачилися лише кілька разів. Коли Бою виповнилося вісімнадцять, їхні прийомні батьки померли, тому хлопець повернувся до свого племені. Це сталося сім років тому, і, хоча Грей знав, де мешкає його брат, вони ніколи не бачилися. Сперроу кожні два-три роки писала Грею листа. Вони ніколи не були близькими, хоча все дитинство обоє намагалися вижити, попри всі примхи та дивацтва їхніх прийомних батьків. Він знав, що сестра протягом декількох років намагалася відшукати своїх справжніх батьків — можливо, для того щоб хоч якось владнати своє особисте життя. І нарешті знайшла їх десь у штаті Кентуккі, але одразу відчула, що між ними немає нічого спільного, і ніколи більше з ними не бачилася. Грей не мав навіть такого бажання — знайти своїх. Цікавість була, однак він був по зав’язку ситий своїми прийомними батьками, щоб будувати стосунки з якимись ще людьми. Двох божевільних було більше ніж досить. Саме такими нестямними були всі його жінки. Такого божевілля, від якого він їх рятував, було аж задосить у його житті, і він звик до цього. З ними він почувався впевнено. Єдине, у чому він був упевнений остаточно, — це небажання колись мати дітей та змушувати їх повторити його життя. Батьківські обов’язки — це для інших, таких як Адам, для людей, які в змозі надати належне виховання. Сам Грей цього не міг. У нього просто не було батьківського прикладу, який він би наслідував, родинних стосунків, які б можна було відтворювати. Він нічого не міг би дати своїм дітям — так він вважав. Усе, що його цікавило, було мистецтво, і в ньому він досяг певного успіху.

Якими б не були його гени, ким би не були його справжні батьки, Грей мав неабиякий талант, який хоча й не приносив йому вагомих дивідендів, але визнавався у світі мистецтва. Навіть критики погоджувалися, що його картини дуже і дуже непогані. Він просто не міг правильно керувати своїм життям, заробляти гроші на картинах. Усе, що його прийомні батьки заробили, замолоду було витрачено на наркотики та подорожі світом. Грей звик до порожньої кишені і не переймався з цього приводу. Все, що мав, віддавав тим, хто, на його думку, більше потребував грошей. І знаходитися на яхті Чарлі, серед пишноти, чи мерзнути у своїй студії в районі Мітпекінг у Нью-Йорку — для нього було однаково. Він також не переймайся тим, чи є в його житті жінки. Усе, чим він справді переймався, — мистецтво та його друзі.

Для нього вже став аксіомою той факт, що, хоча жінки часом вимагають уваги, приємно мати у ліжку холодними ночами чиєсь тепле тіло. Втім, усі жінки божевільні — принаймні ті, що опинялися в його ліжку, були божевільні. Ні в кого вже не виникало питання, чи при здоровому глузді жінка, яка опинилася біля Грея. Найчастіше — ні. Він приймав цей факт як злу долю, нездоланний потяг. На що ще він міг сподіватися після свого дитинства? Він бачив єдину можливість зруйнувати прокляття, зупинити цей фатум, цей безперервний божевільний спосіб життя — не мати нащадків. За його словами, це був його дарунок світові — ніколи не мати дітей. Цієї обітниці він ніколи не порушував і в майбутньому не порушить. У нього була алергія на дітей, а в них — на нього. На відміну від Чарлі, Грей не шукав ідеальної жінки. Він просто хотів знайти одну. Таку, щоб була нормальною. До цього часу всі його жінки були предметом його власних турбот і жартів його друзів.

— Ну, то що ми сьогодні робитимемо? — запитав Чарлі, коли всі троє після сніданку розляглися у шезлонгах.

Сонце стояло вже високо, був майже полудень, і на кращу погоду годі було й сподіватися. День видався неперевершений. Адам сказав, що хоче дещо купити в Сен-Тропе для своїх дітей. Аманда завжди любила подарунки, які він привозив, та й Джейкоб теж. Обоє вони обожнювали свого батька, хоча любили й матір, і свого вітчима. У Рейчел із лікарем було ще двоє спільних дітей, яких для Адама не існувало, хоча він і знав, що Аманда з Джейкобом люблять малих, як справжніх брата й сестру, а не зведенят. Адам нічого не хотів про них чути. Він досі не пробачив Рейчел її зраду і ніколи не пробачить. Багато років тому він зрозумів, що всі жінки — стерви. Його мати завжди прискіпувалася до батька, постійно зневажала його. На всі образи батько відмовчувався. Його сестра була ласкавіша, ніж їхня мати, і домагалася свого через скиглення. У тих рідкісних випадках, коли сестра не скиглила, вона випускала свої ікла та нігті й аж бризкала люттю. В Адамовому випадку потрібно було знайти німу жінку, тримати її на відстані витягнутої руки і швидко рухатися далі, шукаючи наступну. Все було гаразд, коли він рухався. Він зупинявся, щоб відчути смак життя, зняти напруження, тільки на яхті зі своїми друзями або в компанії своїх дітей.

— О першій крамниці закриваються на перерву, — нагадав Чарлі. — Ми можемо відвідати їх після обіду.

Адам пам’ятав, що перерва триває до пів на четверту або навіть до четвертої. А обідати було ще зарано.

Вони щойно поснідали, навіть Адам, котрий через все те, що трапилося минулої ночі, спромігся проковтнути булочку з кавою. У нього був дуже тендітний шлунок, кілька років тому в нього трапилася виразка, і він зажди мало їв. То була ціна, яку він платив за власне бажання займатися своєю непростою справою. Після стількох років, проведених у розмовах зі спортсменами та зірками, він досяг успіху й пишався цим. Він витягав їх із в’язниці, влаштовував до бажаних команд, укладав угоди про концертні виступи, обговорював умови розлучень, сплачував відступне їхнім коханкам і складав зобов’язання на забезпечення дітей, що народилися поза шлюбом. Його клієнти завжди знаходили йому роботу, тримали у стресі та водночас приносили відчуття щастя. І насамкінець він їхав у відпустку. Адам мав два священні обов’язки: провести серпень на яхті Чарлі й один тиждень — на його ж яхті, але вже на Карибському морі взимку. Грей ніколи не відпочивав із ними взимку, бо мав тяжкі спогади про Кариби ще з дитинства, коли мешкав там зі своїми батьками. Він казав, що ніщо не змусить його повернутися туди. І кожного року наприкінці серпня Адам проводив тиждень зі своїми дітьми, подорожуючи Європою. Як завжди, він зустрічався з ними наприкінці своєї відпустки. Його літак забирав їх з Нью-Йорка, потім у Ніцці підбирав самого Адама, а далі всі троє летіли на тиждень до Лондона.

— А чи не кинути нам якір десь за пляжем? Ми б могли чудово пообідати у клубі «55», — запропонував Чарлі.

Друзі закивали на знак згоди. Вони завжди так робили, коли прибували до Сен-Тропе.

На борту Чарлі мав усі необхідні розваги для гостей: водні лижі, гідроплани, невеличкий човен, дошки для віндсерфінгу та спорядження для підводного плавання. Але більшість часу чоловіки проводили у неробстві. Весь вільний час вони або обідали, або вечеряли, або були з жінками, або випивали, або плавали. І ще вони багато спали — особливо Адам, який завжди повертався виснаженим і вважав яхту Чарлі єдиним місцем, де можна виспатися досхочу. Тільки в серпні він ні про що не турбувався. Кожного дня він отримував факси, щодень перевіряв електронну пошту. Але його секретарі, помічники, партнери турбували його лише в разі крайньої потреби. Серпень був єдиним місяцем, коли Адам передавав керування бізнесом у руки партнерів і намагався не думати про клієнтів. Тим, хто його знав достатньо добре, було відомо, як багато він працює і як потребує відпочинку. Після подорожі, у вересні, з ним було набагато приємніше спілкуватися. Заряду бадьорості після часу, проведеного з Чарлі та Греєм, вистачало на декілька тижнів, та й навіть місяців.

Усі троє познайомилися через свою доброчинність. Фонд Чарлі організував благодійній захід для фінансування кризового центру порятунку жінок та дітей, що зазнали насильства у Верхньому Вест-Енді. Голова оргкомітету намагався залучити до справи когось із видатних рок-зірок. З цією метою він зв’язався з Адамом, який представляв саме таку зірку. Відтак Адам із Чарлі обговорили за обідом деталі й дуже сподобалися один одному. Іще задовго до благодійної акції чоловіки стали справжніми друзями.

Насправді Адам просто примусив зірку пожертвувати весь гонорар — мало не мільйон доларів — на доброчинність, що було нечувано, але Адаму вдалося. Грей у свою чергу подарував одну зі своїх картин для аукціону — велика жертва з його боку, враховуючи, що це був його заробіток за півроку. Після акції він запропонував розмалювати стіни будинку, де розміщувався кризовий центр, що його фінансував фонд Чарлі. Тоді він зустрівся з Чарлі та Адамом — коли перший з них запросив їх до себе на обід. Важко було уявити собі трьох більш несхожих людей, але, незважаючи на це, вони мали дещо спільне й у справах, якими вони опікувалися, і в тому, що всі троє були неодружені, ні з ким на той час не мали серйозних стосунків. Адам щойно розлучився, Чарлі перебував між зарученнями. Він запросив Адама та Грея провести з ним на яхті цілий серпень — місяць, який він планував провести з майбутньою молодою. Він вважав, що подорож у чоловічій компанії буде приємним розслабленням, але все виявилося ще краще, ніж він сподівався. Вони пречудово провели час. Дівчина, з якою Грей зустрічався, у червні намагалася вчинити самогубство, а вже в липні втекла з одним його учнем. У серпні Грей не мав кращої нагоди, як поїхати з міста, і був дуже вдячний Чарлі за таку пропозицію. В Адама випала нелегка весна: двоє спортсменів дістали травми, один відомий гурт скасував гастролі — все це викликало багато судових справ. Подорож Європою на яхті Чарлі обернулася на чарівну пригоду. З того часу це стало приємним відпочинком для всіх трьох. І цей рік не мав бути винятком. Сен-Тропе, Монте-Карло для азарту, Портофіно, Сардинія, Капрі та ще місця зупинок за бажанням. Вони вирушили лише два дні тому, і всі троє були збуджені в передчутті чогось дивного. Чарлі, як і кожен з них, насолоджувався компанією своїх друзів. І «Блакитний місяць» був ідеальним місцем для витівок та жартів.

— Ну що, хлопці? Обід у клубі «55», а спершу скупаємося? — уточнив Чарлі, щоб повідомити капітана про їхні плани.

— Що, в біса, трапилося? — проревів Адам, закочуючи очі, бо дзвонив його французький мобільник. Але він не відповів. Він міг прослухати повідомлення пізніше. У подорож по Європі він брав тільки один телефон, на відміну від купи телефонів та стосу паперів, що він мав при собі в Нью-Йорку.

— Бути адвокатом — важка праця, але ж хтось повинен її робити, — посміхнувся Адам.

— Усі будуть «Криваву Мері»? — запитав Чарлі весело.

Він знаком показав офіціантові, що вони збираються на берег. Стюард — привабливий молодий хлопець із Нової Зеландії, — що стояв осторонь, кивнувши, пішов повідомити капітана та замовити стіл. Для нього слова були зайві. Він знав, що Чарлі забажає зійти на берег о пів на третю. У більшості випадків він віддавав перевагу судновому камбузу, але краєвиди Сен-Тропе надто спокусливі. Вони одностайно погодилися піти на обід до клубу «55», як і до ресторану «Спун» напередодні.

— Зроби мені одну чисту «Криваву Мері», — замовив Грей офіціанту, посміхаючись. — Гадаю, що відкладу свою подорож до реабілітаційного центру на кілька днів.

— А мені зроби міцну та пряну. Дай подумати — мабуть, із текілою, — широко оскалився Адам.

Чарлі засміявся.

— А мені один «Белліні», — замовив Чарлі коктейль із шампанського та персикового соку — найпростіший спосіб чудово розпочати день. Чарлі завжди обожнював шампанське та кубинські сигари. І того, й іншого на яхті було чимало.

Троє чоловіків куштували свої напої, розслаблено сидячи на палубі, поки яхта виходила із порту, вправно маневруючи серед безлічі маленьких човнів-катерів, які щоденно здійснювали туристичні прогулянки і завжди були повні роззяв, що робили безліч фотознімків упродовж поїздки. Цілі натовпи папараці зібралися біля набережної, очікуючи великі яхти, що заходили до порту: підгледіти, хто на борту. Вони полювали на знаменитостей на мотоциклах, переслідуючи їх на кожному кроці, тому й сфотографували «Блакитний місяць» на виході з бухти, безпомилково здогадуючись, що ця красуня повернеться ввечері. Папараці нерідко знімали Чарлі на прогулянках містом, але він рідко, майже ніколи, не давав нагоди для «жовтої» преси. Незважаючи на величезну пишноту та розмір його яхти, сам Чарлі провадив відносно тихе життя і робив усе можливе, аби уникати скандалів. Він просто був багатою людиною, яка подорожує з двома друзями, а про них ніяка «жовта» преса й не чула. Попри той факт, що Адам був знайомий із зірками та представляв їхні інтереси, він завжди тримався осторонь. А Грей Хоук був не більш як зголоднілий художник. Усі троє були неодруженими відданими друзями, які вирішили розслабитися у серпні.

Десь із півгодини вони поплавали. Потім Адам, задля виходу киплячої енергії, сів на один із водних літаків, щоб зробити коло над іншими човнами. Грей відпочивав на палубі, Чарлі насолоджувався сигарою. Чудове життя...

Потім на катері вони попливли на обід до клубу «55». Там вони зустріли Алена Делона, він був постійний гість у клубі; відпочивали там і Жерар Депардьє та Катрін Деньов. Остання спричинила бурю емоцій у трійці. Всі погодилися, що вона все ще красуня, незважаючи на вік. Вона належала до того типу жінок, які подобалися Чарлі, хоча була надто старшою від тих, з якими він зустрічався. Його коханкам було трохи за тридцять, навіть менше. Він рідко зустрічався з жінками свого віку. Він вважав, що ті, кому вже за сорок, повинні зустрічатися з чоловіками, яким за шістдесят, або навіть ще старшими. Що ж до Адама, йому подобалися набагато молодші.

Грей зауважив, що з Катрін Деньов він був би щасливим у будь-якому віці. Йому подобалися жінки-однолітки чи навіть старші. Однак Катрін Деньов не була його жінкою — вона виглядала цілком нормальною та впевненою, коли сміялась та розмовляла з друзями. Жінок, які приваблювали Грея, було б помітно всюди. Вони тихо плакали б у куточку чи схлипували б у слухавку мобільного телефона, виглядаючи як божевільні. Жінки, які приваблювали Адама, були б лише на десять років старшими за його дочку. І він був би змушений сплатити за силіконові груди та виправлений ніс. Дівчина-мрія Чарлі мала б німб та кришталеві черевички. Однак у його казці вона б не втекла та не зникла опівночі. Вона б залишилась на балу, пообіцявши ніколи не кидати його й танцювати з ним довічно. Він сподівався, що одного дня зустріне її.