Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
РУС | УКР
 
Не интересует
Вступительная скидка -50%
на ваш первый заказ в Клубе
Активировать СКИДКУ -50%
-50% на первый заказ

Отзывы в прессе

Зустрічні оберти калачакри в новому романі Сергія Пономаренка

У буддизмі, індуїстській і джайнській міфологіях існує термін – калачакра – що зі санскриту перекладається як “колесо часу”. Це вчення про взаємозв’язок усього сущого з людським тілом і людською психікою, про потенційні можливості людини – змінюючи себе, змінювати світ. Згідно з легендами, калачакра як одкровення була викладена Буддою наприкінці його земного життя першому цареві напівміфічної країни Шамбали, який потім передав отриману інформацію своїм послідовникам у вигляді тантри. Історія людства уявлялася як вічне, безперервне обертання колеса, коли висхідний його півоберт символізував розвиток, прогрес людства, а низхідний – навпаки, занепад або регрес. Так пояснюється уся світова історія. Історія окремих держав та окремих людських доль. І навіть тоді, коли людина намагається зіскочити на уявні часові маргінеси, вихопити себе із контексту тих подій, які супроводжують її, колесо продовжує безжально обертатися – але, як це не парадоксально, не всупереч, а лише завдяки людській волі.

Майже щомиті перед людиною постає вибір: що? куди? яким шляхом? так чи ні. Ми завжди вибираємо свідомо, хоча й не без вагань, керуючись обмеженим досвідом і чужими знаннями. І лише іноді, дуже рідко, та й то не кожному, приходить ніби тимчасове просвітлення, пам’ять колись пережитого в інших вимірах, в інших фізичних оболонках, і задавлений внутрішній голос проривається крізь свідомість, волаючи, наказуючи чинити саме так, а не інакше. Тоді колесо часу, здається, скеровує свої півоберти в одну точку, у якій, зіштовхуючи їх, на якийсь момент зупиняється. Межа між двома світами – Верхнім Світом людей та Іншим світом – розмивається, зникає. Тоді зустрічається світло і темрява, минуле і теперішнє. Здоровий глузд втрачає силу. Настає панування хаосу. У кельтській міфології цей час називається Час Самайна. Така назва нового роману Сергія Пономаренка (С.Пономаренко. – Час Самайна. – Харків. – Книжковий Клуб. - 2007), одного з кращих сучасних російськомовних письменників України.

Сам автор у передмові називає свій твір МІФ-романом і нижче розтлумачує: містика, історія, фантастика – власне, це фундамент, на якому постає фабула.

Усе починається з того, що дівчина й хлопець, Зоряна та Мирослав, після похорону свого товариша, вирішують прогулятися цвинтарем. Біля однієї з могил вони знаходять коралове намисто й щоденник Жені Яблочкіної, народженої сто років тому. Зоряна одягає намисто, воно приваблює її якоюсь магічною силою – ця мить стає вирішальною у подальшому переплетенні доль, епох і подій. Сам щоденник не представляє жодної художньої цінності. Як, зрештою, і документальної. Автор чудово це розуміє, проте свідомо вмонтовує текст щоденника в роман, звертаючи увагу читача на одну дивну річ: дівчина, котра жила в Петербурзі на початку XX, детально описуючи своє бурхливе молодече життя, жодним словом не зачіпає тих грандіозних історичних подій, які на той час переживав не лише Петербург, а і вся Російська імперія. І лише на окремих вклеєних сторінках, які, видно, дописувалися згодом, навздогін за давно пережитими роками, Женя Яблочкіна ніби кається у тому, що була зациклена на своєму обмеженому мікросвіті, ігноруючи епохальний хід революційних перетворень. Коли щоденник обривається, вступає в силу авторський домисел. Причому, авторові чудово вдається інтригувати свого читача, весь час тримаючи його у напрузі, збуджуючи уяву.

До Києва Женя потрапляє в той час, коли на Українських землях панує цілковитий хаос – осінь 1918 року – приїздить туди разом зі своїм коханим, відомим революціонером-троцькістом Яковом Блюмкіним, вбивцею німецького посла Мірбаха. Мимоволі дівчина вплітає свій внутрішній світ у революційні події, які бурхливо розвиваються в Києві – у своєму щоденнику вона навіть намагається дати оцінку вчинкам гетьмана Скоропадського, розмірковуючи про можливі варіанти подальших політичних зрушень. Особисте подекуди відходить на другий план, чим щоденник стає цікавішим. Євгенія згадує і прихід до Києва військ Симона Петлюри, і бої Січових Стрільців на вулицях міста, і Центральну Раду, щоправда, пише про це дуже скупо і об’єктивно, не наважуючись давати жодних оцінок прихильникам та ініціаторам створення Української Народної Республіки.

Географічні межі зображених у романі подій доволі розширені – Петербург, Київ, Москва, Мурман, далека екзотична Лапландія, Крим…

Переживши цілу низку особистих перипетій, дівчина повертається до рідного міста Петербурга, де влаштовується друкаркою в Інститут мозку. Доля вже підготувала їй черговий сюрприз – знайомство з унікальним вченим, дослідником прихованих можливостей людської психіки Олександром Барченком. Женя погоджується працювати в його лабораторії і брати участь в експедиції на Кольський півострів з метою пошуку слідів доісторичної культури і розкриття давніх її таємниць.

У Москві Яблочкіна знайомиться і заводить дружні стосунки з Галиною Беніславською – жінкою, котра до безтями була закохана в російського поета Сергія Єсеніна, а потім застрелилася на його могилі. Автор передає тодішні події і настрої літературного життя Росії, зупиняючись на окремих постатях, вводячи їх до сюжетної лінії, не порушуючи при цьому загальної ідейної концепції твору. Для відтворення характерів таких одіозних фігур як Беніславська, Єсенін, Блюмкін, Барченко, Бокий та ін. письменник послуговується документальними свідченнями їхніх сучасників, а також щоденниками, спогадами, листами, літературними творами. Ясна річ, не без участі власної фантазії.

Реальне переплітається з вигаданим, природне з химерним.

У ході експедицій і самовідданої роботи в лабораторії Барченка Женя відкриває у собі приховані досі можливості – зокрема, впливати на психіку інших людей. Застосування на практиці різноманітних гіпнотичних прийомів в подальшому рятують дівчину від багатьох серйозних небезпек, але нічого хорошого теж не приносять.

Сама Шамбала у романі Сергія Пономаренка набуває дещо нового символічного відтінку. Пошук легендарної країни, захованої межи вісьма вершинами Тибету, - не що інше як прагнення героїв до отримання надприродної сили, а відтак – необмеженої влади над іншими людьми з намірами, м’яко кажучи, не зовсім гуманними. Вожді світової тиранії намагалися підкорити собі весь світ завдяки спеціальним технікам, прийомам чорної магії та окультизму. Для цього вони створювали у своїх імперіях цілі інститути, таємні наукові лабораторії, викидали величезні кошти на пошуки давніх шаманських обрядів та замовлянь, проводячи експедиції по усіх куточках земної кулі. Розкодовані тайнописи і зроблені в лабораторіях наукові відкриття мали величезну цінність для керманичів диявольської машинерії з назвою СССР, адже саме у тих знаннях була схована їхні сила. Але імперія неминуче мала рухнути – за всіма законами Всесвіту.

Під час експедиції на Кримський півострів знайдено зашифровані таблиці з давніми знаннями. Після кількарічної наполегливої праці Жені Яблочкіній вдається знайти ключ до цих таблиць і відкрити ритуал входження в Інший Світ, що постає тут як перехід до іншого часового виміру. Змінюється лише фізична оболонка Жені. Тепер це Зоряна. А її донька – вісімдесятидволітня Анна Олексіївна, охоплена жадобою до знань, колись, майже сімдесят років тому, захованих Женею в одній із печер Криму. Не дивно, адже ці знання можуть дарувати шанс на безсмертя. Тільки от скористатися ними Анна Олексіївна вже не встигає…

До речі, композиційна побудова роману цілком відповідає його ідейному задуму: завершення переходить у початок, ніби нагадуючи: фатум – не що інше, як особистий вибір людини. Знову та сама сцена на цвинтарі. Але тепер дівчина відмовляється одягати знайдене коралове намисто (що насправді є символом калачакри) і відкривати скриню зі щоденником. Отже, коло замикається, а колесо часу продовжує свій звичний рух у звичному напрямку. Ніби ніколи й не зупинялося…

Анна БАГРЯНА

culture.unian.net

  • Адрес:«Клуб Семейного Досуга», а/я 84,
    Харьков, 61001
  • Тел.: 0 800 301 090

  • Для звонков с мобильных:
  • Киевстар: +380673329393,
    Vodafone: +380501139393,
    Lifecell: +380931700393

  • Web: www.bookclub.ua
  • Email: supports@bookclub.ua
  • Магазины Клуба
Узнавайте первым об акциях и новинках
×
Просим указать другой email.
Этот адрес входит в список заблокированных ресурсов. Пожалуйста, укажите другой электронный адрес.