Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки з -20%. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Джеймс Гріппандо

Джеймс Гріппандо - Не вижу зла
Уривок з роману
Джеймс Гріппандо

Джеймс Гріппандо відповідає на запитання членів Книжкового Клубу та відвідувачів нашого інтернет-магазину

Ким Ви хотіли бути у дитинстві? (Zorro, 10 октября 2006 г.)

Я мріяв стати письменником, але ще у сьомому класі мав собі за мету стати юристом. А ось ким я хотів стати – це Бобі Халлом. Бобі був лівим нападником хокейної команди Chicago Blackhawks. Я зріс на півночі Чикаго і взимку кожного дня проводив багато часу на змерзлому озері близько від дому, обов’язково вдягнутий у червоний светр Бобі Халла із знаменитим номером 9 на спині. До речі, цей светр і зараз висить у моїй шафі.

Який вплив читання книжок мало на Ваше життя ? (Лия, 18 октября 2006 г.)

Усі книжки, які вразили мене найбільше, я прочитав ще в старших класах. Одна з них – «Чума» Альбера Камю. «Життя безглузде, але його треба прожити, за умови, що ти усвідомлюєш її безглуздість». Камю на деякий час примусив мене повірити в це. Але потім я одружився, в мене з’явилися діти, і мене вже не здавалося, що Камю цілком має рацію. У випускному класі я прочитав п’єсу лауреата пулітцеровської премії “A Man for All Seasons”. Це історія про сера Томаса Мора, який був звинувачений у державній зраді і страчений тому, що він відмовився приймати присягу, що схвалювала шлюб короля Генріха VIII з Анною Болейн. Протягом усієї моєї юридичної кар’єри я не міг позабути цю історію, особливо на початку моєї юридичної практики. На той час я був юним в наївним, і був вражений тим, скільки людей брешуть під присягою. Часто люди скаржаться, що юристи завжди намагаються заплутати їх своїми питаннями, але за власним досвідом я знаю, що дуже часто дізнатися правду від свідків можна лише шляхом обману. У найбільш цинічні моменти адвокатської практики у суді вищої інстанції я пригадував сера Томаса Мора і святенність клятви.

Чи читали Ви книжки російських (українських) авторів, і якщо так, які з них Вам сподобалися? (Георгий Иванович, 13 октября 2006 г.)

Історія Росії завжди захоплювала мене, я прочитав дуже багато книжок російських письменників. Один з моїх найулюбленіших романів усіх часів і народів – це «Доктор Живаго» Бориса Леонідовича Пастернака. Цей твір отримав приголомшливу екранізацію і я, як і більшість хлопчиків мого віку, закохався в Джулі Крісті. (Вибираючи ім’я для моєї першої доньки, я хотів було назвати її Ларою). Інший автор, якого би я хотів почитати – це Олександра Маринина (Алексєєва Марина Анатоліївна). Але на цей час мені ще не удалося знайти її книжки англійською мовою. Ми з нею приблизно одного віку, и обидва отримали диплом юриста приблизно одночасно, і попри те, що ми зросли й отримали освіту в абсолютно несхожих країнах, з того, що я прочитав про неї, в мене склалося враження, що в нас однаковий підхід до так званих «кримінальних» романів: ми пишемо радше про людей, ніж про злочини.

Як Ви собі уявляєте Україну? (Morgana, 1 ноября 2006 г.)

По-перше, треба сказати, що гра вашої футбольної команди на Чемпіонаті світу дуже вразила мене! Я ніколи не був на Україні, але за моїм уявленням Україна схожа на Середній Захід США, де я зріс – багато рівних полів зі зерновими та злаками. Для написання книжки «Поза підозрою» я спілкувався з працівником спецслужби поліції Майамі-Біч, котрий займався розслідуванням справи про російську мафію на півдні Флориди. Він – українець і дуже приємна людина. Якщо на його прикладі можна судити про Україну, то я б дуже хотів би завітати до цієї країни і дізнатися більше як про саме країну, так і про людей, які в неї мешкають. Чи можете мені порадити, де скуштувати смачних вареників?

Що саме стало початком Вашої кар’єри? Розкажіть, будь ласка, історію створення Вашої першої книжки. (Андрей, 11.09.2006 г., Рома, 25.09.2006 г.)

Коли я почав писати, я працював у великій юридичній фірмі 50-60 годин на тиждень і крадькома писав романи уніч та на вихідних. І треба зізнатися, що під час тривалого шляху до успіху я отримав певну частку розчарування. Чотири роки я писав книжку, але жоден видавець не хотів брати мій рукопис. Тільки мій агент вірив у цю книжку. «Джім», – казав він, – «листи з відмовами, які ти отримуєш, найбільш приємні з усіх, які мені зустрічалися». Виглядає доволі глупо, але що ще можна сказати письменнику, який старався як міг і зазнав поразки? Арті-оптиміст – так я прозвав його. Натхнений словами Арті, я вирішив спробувати знов, але цього разу виникли труднощі з новими ідеями.

Якось, у жовтневу ніч 1992 року, втомившись вдивлятися в порожній екран комп’ютера, я вийшов прогулятися перед сном. И десь за три квартали від дому, наче з’явившись з нізвідкіль, на газон тротуару просто перед мною заїхала поліцейська машина і зупинилася. Поліцейський вискочив з машини і негайно став допитуватися, куди я йду. Я пояснив, що живу неподалік і просто вийшов на прогулянку. Здавалося, що поліцейський мені не вірить. «Ми отримали сигнал від спостерігача», – сказав він, «Я маю перевірити». Я безпорадно стояв біля поліцейської машини і слухав, як офіцер запитував опис підозрюваного по радіо. Я відчув, як диспетчер сказав: «Зріст нижче шести футів, вік 30 – 35 років, каштанове волосся, карі очі, вдягнутий у блакитні шорти і білу футболку». Я став панікувати. Я був цілком безвинний, але за описом це був точно я. «І вуса», нарешті додав диспетчер. Я зітхнув з полегшенням. У мене не було вусів. Поліцейський відпустив мене. Всю дорогу додому я думав тільки про це, що я був дуже близько від катастрофи. Навіть якщо б я був визнаний безвинним, мій арешт став би справжньою подією для преси, і ця подія назавжди б зруйнувало мою репутацію, я б отримав прізвисько «юриста під спостереженням».

Була друга година опівночі, коли я повернувся додому, але я вирішив, що мені треба обов’язково записати те, що трапилося. Я надзвичайно гостро відчув, що відчуває помилково звинувачена людина. Я написав про те, що відчуває людина за кілька часів до здійснення приговору за злочин, якого вона не робила. Те, що я написав тієї ночі, стало початковою сценою до книжки «Вибачення». Рукопис я закінчив за сім місяців, и тепер вона доступна в усьому світі понад 20 мовами.

Стати письменником – це важко? (Дискавери, 15 октября 2006 г.)

Письменником стати дуже легко. Інша справа – щоб тебе надрукували. Тут потрібна дисципліна й наполегливість. І таланту це зовсім не заважає.

Що би Ви порадили письменнику-початківцю? (Дискавери, 15 октября 2006 г.)

«Навіщо я пишу?» – ось перше питання, яке вам слід поставити собі. Для деяких людей відповідь буде така: «Тому що я мушу». Це добре. Моя відповідь: «Мені це подобається». Коли мені було одинадцять років, я написав комедію в стилі вестерн, і мої друзі були її головними героями, тому вони сиділи і слухали, коли я читав її. У старших класах і в коледжі я постійно обирав курси і предмети, на яких було потрібно писати різноманітні письмові роботи. За мою юридичну практику кількість моїх публікацій в академічних журналах перевищило публікації більш іменитих професорів-юристів. У «файлі з ідеями» в мене зберігається така кількість матеріалу, що я ніколи не знайду часу, щоб написати все, що хотів би. Навіть не віриться, що мені за це ще й платять. Чесно. На мою думку: до тих пір, поки ви не знайдете відповідь на питання, чому ви пишете, вам нелегко буде визначити, яким саме письменником ви є.

Як Ви пишете книжки? Удень чи уночі, у тиші або під якусь класичну музику? (Андрей, 18 октября 2006 г.)

Я живу на півдні Флориди, і тому маю можливість працювати у дворі дому. В моєму офісі під відкритим небом є все необхідне: садовий стіл і стілець, великий зонтик від сонця, ноутбук, гамак, гаряча ванна і басейн. Музика змінюється в залежності від настрою. «Нормальний» робочий день для мене – це мої улюблені старі шорти й футболка, нальоти на холодильник кожні півгодини, і постійні нотації моїй молодшій доньці – не можна стукати по клавіатурі, коли папа намагається написати книжку. На початку кар’єри я часто прокидався серед ночі, щоб писати. Зараз я уже намагаюся так не робити, але ніколи не знаєш остаточно, коли саме до тебе завтіє натхнення. У більшості випадків ранок для мене найбільш продуктивний час для роботи, і я завжди стараюся закінчити до полудня, щоб встигнути на тренування футбольної команди мого сина.

Скільки часу Вам потрібно на написання однієї книжки?  (Андрей, 18 октября 2006 г.)

Дуже нелегко відповісти на це питання. Є чудова історія про Моцарта. Одного разу друг запитав його, як справи з його останньою симфонією, «Її закінчено», – відповів той. «А можна на неї подивитися?» – запитав друг. Моцарт відповів: «Я ще не записав її». Авжеж, я не Моцарт, але перед тим, як почати писати, я дійсно проводжу багато часу у роздумах над своєю новою книжкою. А на написання книжки звичайно мені треба біля 8 місяців.

Де Ви знаходите ідеї для своїх книжок? Звідки Ви отримуєте натхнення, чи може, воно приходе до Вас особисто?  (Леся, 25 октября 2006 г.)

Ніколи не знаєш, звідки прийдуть ідеї для книжки. Я вже розповів вам про ситуацію, коли я мало не був заарештований, і як це стало джерелом ідей для моєї першої книжки «Вибачення». Несподівані ситуації можуть стати джерелом ідей. Я беру ідеї зі свого оточення. В Майамі є все, що необхідно, – енергія і сексуальність, молодість і краса, – але разом з тим і саморуйнування, викликане захватом цією молодістю. Природна краса Майамі захоплює, але вона зараз під постійною загрозою забудови. Майамі прикрашає різноманітність культур, але місту постійно загрожує міжетнічна напруженість. Нічне життя міста не має собі рівних, але завжди є небезпека насильства. Тут є блиск, гроші, розкіш – і деякі райони, наче з країн третього світу. Часто чути розмови про те, що правда дійсно більш дивна річ, ніж вигадка, і це гарно личить до південної Флориди. Де ще могло трапитися, що прокурор Сполучених Штатів Америки втратив роботу тому, що, програвши гучне діло, він напився і побив стриптизерку? Тут я живу, тут я займався юридичною практикою, і тут я завжди буду черпати натхнення для своїх творів.

Скільки разом книжок Ви написали? Чи являють вони собою послідовність, серію? (Таисия, 26 октября 2006 г.)

Моя тринадцята книжка (When Darkness Falls) буде опублікована у січні 2007 року, а у січні 2008 року в мене вже буде 14 книжок, надрукованих за 14 років роботи. Сім з них складають серію про Джека Суайтека: «Вибачення», «Поза підозрою», «Той, хто загине останнім», «Не бачу зла», «Got the Look», «When Darkness Falls» і реліз 2008 року, в якого ще немає назви. Решта 7 книжок – це окремі трилери, але інколи в моїх книгах зустрічаються герої, що переходять з одного твору в інше.

Над чим Ви зараз працюєте? (Zyxel, 5 октября 2006 г.)

Я тільки що закінчив сьому книжку з серії про Джека Суайтека, це моя чотирнадцята книжка. Зараз вона називається “Jazzman” , але я не впевнений, що залишиться саме ця назва.

Ваше ставлення до своєї популярності? (Ирина, 1 ноября 2006 г.)

В основному, популярність – це удача. Серйозно. Люди говорять мені про те, що я талановитий, і я це знаю, я старанно працюю над цим. Але те же саме роблять і багато інших письменників, що прагнуть слави. Різниця між нами тільки в тому, що мені вже вдалося зробити свій перший вихід.

Слава для письменника – це добре чи погано? (Ирина, 1 ноября 2006 г.)

Це залежить від самого письменника. Коли деякі письменники здобувають славу, інколи здається, що це завдає шкоди їх книжкам. У інших – навпаки: здобувши слави, автор не тільки починає писати краще, але й його читачі із задоволенням відкривають для себе усе, що написав автор ще до того, як став знаменитим.

Що таке для Вас добро і зло? (Олена Юріївна, 10 октября 2006 г.)

Для мене добро – це те, що бореться зі злом. І що ж є злом? Якось Верховний Суд США заявив, що він не може чітко визначити, що таке порнографія, але одразу ж упізнає її, як тільки побачить. Те ж саме можна сказати і про зло. В дослідженнях, які я проводив для написання своїх творів, я дуже часто спіткав зло. Я написав книжку «Повідомлювач» після того, як один ув’язнений попросив мене стати його адвокатом. Він зґвалтував жінку і каструлею побив її мало не до смерті. Потім, коли вона була здатна свідчити проти нього на суді, він найняв когось, щоб вбити її. (Я не приступив до цієї справи). Під час роботи над книжкою «Викуп за короля» я спілкувався з батьками 19-річної дівчини, вкраденої в Бразилії. Вони попросили докази того, що їх донька жива, і я навіть не буду вам розповідати, що прислали бандити у відповідь на це прохання. Ось чому, як я вже говорив, ви впізнаєте зло, коли побачите його.

Що Ви зробили для того, щоб зменшити кількість зла на Землі? (Олена Юріївна, 10 октября 2006 г.)

Ми з жінкою виховуємо троє дітей таким чином, щоб з них зросли гарні люди, наскільки це можливо. Це найкращий засіб, із усіх відомих мені, за допомогою якого можна зменшити кількість зла на землі.

Ви когда-нибудь помогали другим людям в их горестях? (Олена Юріївна, 10 октября 2006 г.)

Я допоміг багатьом людям за часи роботи юристом. У одної з перших своїх справ я допоміг старій жінці, син якої намагався виселити її із її власної квартири! Я виграв цю справу. Але більш за все я пишаюся захистом групи фермерів, що займаються розведенням птиці. Так, ви правильно мене зрозуміли. Група фермерів з северної Флориди вирішила судитися з найбільшою в усьому світі корпорацією приватної власності. Давид проти Голіафа. Я приступив до справи – і вона тривала сім років. Але в підсумку нам удалося привернути увагу компанії. Ми привернули до себе загальну увагу. The Wall Street Journal назвав нашу справу «каталізатор змін в птицефермерській промисловості с прибутком в 15 мільярдів доларів на рік». Не погано для кучки фермерів, які по кісточки в... ну, я думаю, ви розумієте, про що я.

Спочатку героїня Вашого роману «Не бачу зла» викликає співчуття і навіть симпатію, але потім Ви все ж засуджуєте її – і в лиці головного героя, і в лиці автора. Чому? (Morgana, 1 ноября 2006 г.)

Герої моїх книжок дуже рідко бувають саме такими, якими здаються на перший погляд. Це дуже похоже на реальне життя. У всіх є таємниці. В моїй другій книжці «Повідомлювач» один з героїв говорить: «До кінця щирими один з одним можуть бути тільки коханці чи незнайомці. Всі інші просто ведуть переговори». Мені здається в цих словах багато правди.

Чи вважаєте Ви, що правда і справедливість – перш за все? (Андрей, 18 октября 2006 г.)

Так потрібно бути, і відчуття того, що правда і справедливість перемогли – це найкращі відчуття у світі. Але я реаліст і багато дізнався про «правду і справедливість», поки був юристом. Заступник у суді бачить найкращих і найгірших людей. Він бачить жертв злочинів, які знайшли в собі сили прийти в зал засідання суду, подивитися в очі злочинцю і, подолавши емоційний біль, розказати присяжним про те, що сталося. Разом з цими людьми є й такі, які емоційно не зацікавлені в справі, іноді їх приводить до залу суду риск втратити роботу, або особиста безпека, або бажання переконатися, що правосуддя перемогло. Отже, деяким чином для мене світ сповнений «героями за неволі». З іншого боку, заступник має справу з віроломними людьми, які не здатні дати чесну відповідь на найпростіше запитання. Він має справу з юристами, для яких судовий процес – це просто гра, і вони вважають, що правила існують тільки для тих, хто програв. А взагалі, все, що я пережив за власним досвідом, описано в кожній моїй книжці.

Чи є у Вас хобі? Спортом займаєтесь? (Андрей, 18 октября 2006 г.)

Мої хобі і інтереси зосереджені на моїх дітях. Разом ми робимо звичайні справи, наприклад, ходимо в походи з палатками, але іноді я позволяю собі невеликі безумства, які їх трохи конфузять, наприклад, виряджаюсь у костюм Рембрандта и прихожу до них у клас. Майже кожного дня я граю з дітьми в футбол чи бейсбол у дворі, а ще я треную шкільну футбольну команду мого сина. А ще мені дуже подобаються такі види спорту, якими, як я вважаю, можна займатися в якомусь райському місці в тропіках: це підводне плавання з трубкою, плавання під парусом, їзда на велосипеді і катання на роликах.

Ваші книжки колись екранізувалися? (Анна Опанасова, 13 октября 2006 г.)

Написання кіносценарію потребує зовсім інших вмінь. І я досить розумний, щоб розуміти, що в мене не досить подібних умінь. 

 

Чи планується екранізація Вашої книжки, і якщо так, то якої саме?  (Анна Опанасова, 13 октября 2006 г.)

Питання про екранізацію повністю в компетенції мого агента. Це дуже набридливий процес, тому я попросив агента подзвонити мені, коли настане час запасатися попкорном.

Як Ви ставитесь до таких організацій, як книжкові клуби?  (Грибов, 8 сентября 2006 г.) 

Мої зв’язки з клубами дуже міцні. Нещодавно на конференції в Берлині я зустричався с представниками книжкових клубів. Я подякував кожного з них за те, що вони доносять мої книжки членам своїх клубів. Як я їм сказав, кількість читачів у книжкових клубах, що мають у продажу мої книжки, настільки велика, що якщо в моєму рідному місті влаштувати роздачу автографів, то черга з читачів клубів протягнулася би через Майамі до Берлина и навпаки. Клуби вміють поєднувати письменників і читачів, як жодна інша організація, і я дуже ціную це і як письменник і як читач.

Чи є Ви членом книжкового клубу? (Дискавери, 15 октября 2006 г.)

Так. Я член дитячого клубу Kids’ BookPlanet Book Club. Це найкращий спосіб навчити моїх троє дітей любити книжки.

 Що б Ви побажали членам українського Книжкового Клубу? (Дискавери, 15 октября 2006 г.)

Приємного читання, і маю надію, що усі ви станете шанувальниками творчості Джеймса Гріппандо!