Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Стівен Кінг — «Ярмарок нічних жахіть»

«Маленький зелений бог агонії»

— Я потрапив у аварію, — сказав Ньюсом.

Кетрін Макдональд сиділа біля ліжка та прикріплювала один із чотирьох електроміостимуляторних апаратів до його худорлявого стегна, якраз під баскетбольними шортами, які він тепер носив постійно. Жінка не піднімала голови. Її обличчя мало завбачливо відсторонений вираз. Вона була живим елементом інтер’єру в цій великій спальні, де проводила більшу частину свого робочого дня — і їй це подобалося.

Привертати увагу містера Ньюсома було зазвичай поганою ідеєю, і всі його підлеглі знали про це. Але в голові в неї крутилося те саме. Зараз ти їм скажеш, що це насправді ти винен у тій аварії. Коли ти береш на себе відповідальність, то гадаєш, що виглядаєш героєм.

— Насправді, — промовив Ньюсом, — це я винен у тій аварії. Будь ласка, Кет. Не так туго.

Вона могла б відзначити, як робила на початку, що міостимуляторний апарат втрачає свою ефективність, якщо давачі нещільно притискаються до розбурханих нервів, які має заспокоювати, але вона швидко вчилася. Жінка трохи послабила липучку, поки в її голові проносилося: «Пілот казав тобі, що в районі Омахи грози».

— Пілот казав мені, що в тому районі грози, — продовжив Ньюсом.

Двоє чоловіків уважно слухали. Дженсен, звісно, чув усе це й раніше, але ти завжди слухаєш дуже уважно, коли говорить шоста найбагатша людина не тільки Америки, а й усього світу. Троє з п’яти інших мегабагатих хлопців були смаглявими чуваками, що носили халати та їздили на броньованих мерседесах.

«Але я сказав йому, що мені життєво необхідно потрапити на цю зустріч».

— Але я сказав йому, що мені життєво необхідно потрапити на цю зустріч.

Чоловік, який сидів біля особистого помічника Ньюсома, зацікавив її з антропологічної точки зору. Його звали Райдаут. Він був високим і дуже худим, десь шістдесяти років, одягнений у прості сірі брюки та білу сорочку, яка була застібнута аж під тонку шию — червону від надмірного гоління. Кет припустила, що гість хотів чисто виголитися перед зустріччю з шостою найбагатшою людиною світу. Під стільцем чоловіка лежала єдина річ, яку він узяв на зустріч, — довга чорна коробочка для обіду з вигнутим верхом, де мав бути термос. Коробка робітника, хоч він і назвав себе священиком. Більше Райдаут не сказав ні слова, але їй не потрібні були вуха, щоб зрозуміти, що то за один. Від нього за милю тхнуло шахрайством, навіть сильніше, ніж від його лосьйону. Кет п’ятнадцять років була медсестрою, яка спеціалізувалась на пацієнтах з постійними болями, тож достатньо надивилася на таких екземплярів. Принаймні цей не натягнув на себе ніяких кристалів.

«Тепер розкажи їм про своє одкровення», — подумала вона, переставляючи свій стільчик на інший бік ліжка. Той був на колесах, але Ньюсом не любив, коли вона на ньому їздила. Іншим пацієнтам жінка, певно б, сказала, що носіння стільця не прописано в її контракті, але, коли тобі платять п’ять тисяч доларів на тиждень за звичайний догляд, ти тримаєш усі свої дрібні ремарки при собі. Вона мовчала також про те, що не повинна була спорожняти та мити судна. Хоча з часом її тиха покірність трохи зносилась. Вона відчувала це. Як тканина сорочки, яку носили та прали надто часто.

Ньюсом переважно говорив до стариганя у вбранні селюк-вибрався-в-місто.

— Коли я лежав під дощем на злітній смузі, серед палаючих уламків літака вартістю чотирнадцять мільйонів доларів, а більшу частину одягу зірвало з мого тіла — таке трапляється, коли ти падаєш на бруківку та котишся п’ятдесят чи шістдесят футів по ній, — у мене було одкровення.

«Фактично їх було два», — подумала Кет, прикріпляючи наступний стимулятор до іншої негодящої, миршавої, пошрамованої ноги.

— Фактично їх було два, — сказав Ньюсом. — Першим було те, що це чудово — жити, хоча я і усвідомлював — ще до того, як біль, який став моїм постійним компаньйоном останні два роки, почав прориватись крізь шок, — що я сильно постраждав. Другим одкровенням стало те, що словосполучення «життєво необхідно» вживається вельми необачно більшістю людей (включно з колишнім мною). Існує тільки дві життєво необхідні речі. Саме життя і свобода від болю. Ви згодні зі мною, преподобний Райдауте?

І перш ніж Райдаут устиг погодитися (бо нічого іншого він і не зробив би), Ньюсом гаркнув своїм грубим, жовчним, старечим голосом:

— Не так, трясця твоїй мамі в ребра, туго, Кет! Скільки разів я маю повторювати?

— Даруйте, — пробурмотіла вона та послабила застібку.

Меліса, хатня робітниця, що мала дуже охайний вигляд у білій блузці та білих слаксах з високою талією, зайшла в кімнату з кавою. Дженсен узяв кухлик з двома пакетиками цукрозамінника. Новенький, третьосортний буцімто священик тільки заперечно похитав головою. Може, у нього якась свята кава в термосі? Кет кави не запропонували. Якщо вона і кавувала, то лише на кухні, разом із рештою обслуги. Чи на літній веранді. От тільки зараз було не літо. За вікном панував листопад, і гнаний вітром дощ батожив шибки.

— Містере Ньюсом, вас підключити чи ви волієте, щоб я пішла?

Іти Кет не хотіла. Вона чула цю історію багато разів — про життєво необхідну зустріч, аварію, про те, як Ендрю Ньюсома викинуло з палаючого літака, про зламані ноги, роздроблений хребет і вивихнуте стегно, про двадцять чотири місяці безкінечного страждання, до яких він скоро добереться, — і їй було нудно. Її цікавив Райдаут. Безсумнівно, будуть і інші шахраї після нього — тепер, коли всі загальновизнані засоби полегшення болю вичерпані. Але Райдаут був першим із них, і Кет хотіла подивитися, як схожий на селюка кадр розлучатиме Енді Ньюсома з великим шматком готівки. Чи хоча б як він спробує це зробити. Ньюсом загріб таку купу грошви зовсім не через власну тупість, однак, звісно, був уже не тим, що раніше, — байдуже, наскільки реальним міг бути його біль. Щодо цього Кет мала власну думку, але це була найкраща з усіх її робіт. Хоча б у фінансовому плані. І якщо Ньюсом вирішив і далі страждати, хіба це не його вибір?

— Уперед, мила, підключай. — Він повів бровами в її бік. Мабуть, колись хіть і була справжньою (Кет припускала, що Меліса може щось знати про це), але тепер — це тільки пара густих брів, які рухалися завдяки м’язовій пам’яті.

Кет встромила дріт у контрольний прилад і повернула вимикач. Правильно під’єднаний стимулятор мав посилати слабкі електричні розряди в м’язи Ньюсома — терапія, яка, здається, мала якийсь позитивний ефект, хоча ніхто точно не міг пояснити чому. Можливо, це був просто різновид плацебо. Чим би воно не було, але Ньюсом сьогодні не матиме від нього жодної користі. Закріплені настільки вільно, як зараз, стимулятори були розжалувані до дитячих ручних шокерів. Дуже дорогих шокерів.

— Може, я?..

— Залишся, — сказав він. — Терапія!

«Поранений у битві володар наказує. І я корюся».

Жінка нахилилася, щоб дістати з-під ліжка скриньку зі своїми речами. Вона була наповнена штуками, які попередні клієнти Кет називали знаряддями тортур. Дженсен і Райдаут не звертали на неї уваги. Вони все ще дивитися на Ньюсома, на якого чи то зійшли, чи то не зійшли одкровення, що змусили його змінити життєві пріоритети та світогляд, але який усе одно обожнював влаштовувати прийоми.

Він розповів їм, як отямився в клітці з металу та сіток. На обох руках та нозі були залізні рами, які називалися фіксаторами, що мали не дати рухатися суглобам. Кінцівки полагодили за допомогою сотні залізних штифтів (насправді сімнадцяти, Кет бачила знімки рентгену). Фіксатори кріпилися на зчеплених, роздроблених кістках: стегнових, великих та малих гомілкових, плечових, променевих та ліктьових. Спину йому замкнули у своєрідний корсет, який ішов від стегна до потилиці. Ньюсом розповідав про безсонні ночі, що, здавалося, тяглися роками, а не годинами. Скиглив про руйнівні головні болі. Скаржився, що через найменшу спробу поворушити пальцем ноги тіло пронизував біль — аж до самої щелепи. Згадував про божевільну агонію, яка вгризалася в нього, коли лікарі наполягли, щоб він рухав кінцівками, ось так, разом з фіксаторами, аби їхні функції не втратилися остаточно. Квилив про пролежні і те, як стримував крики болю та обурення, коли медсестри намагалися перевернути його на бік, щоб промити рани.

— За останні два роки я пережив з дюжину операцій, — сказав він з якоюсь похмурою гордістю. Насправді, і Кет це добре знала, їх було лише п’ять, та й то, дві з них були зняттям фіксаторів після того, як кістки достатньо зрослися. Звісно, якщо тільки не вважати операцією дрібну процедуру з вправляння зламаних пальців. Тоді можна сказати, що їх було цілих шість, але Кет не вважала хірургічні втручання, які потребували лише місцевої анестезії, операціями. Як на те пішло, у неї самої їх було з десяток, і більшість з них вона провела, слухаючи фонову музику в кріслі дантиста...