Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Відгуки у пресі

 

Звонок другу

Харьковское издательство "Книжный "Клуб семейного досуга" в начале осени порадовало поклонников Стивена Кинга, выпустив на украинском языке новый роман "короля ужасов" — "Зона покриття" (The Cell) — мистическую историю о посланиях, превращающих людей в зомби.

Есть старый анекдот о еврее, который, будучи в гостях, несколько раз прощается с хозяевами, но вовсе и не думает уходить. Так и Стивен Кинг обещает, что его очередной роман будет последним и он покидает писательскую стезю, но через некоторое время вновь выпускает очередной "ужастик". Поклонники еще не успели забыть цикл рассказов писателя "Черная башня", а Кинг уже состряпал новую "страшилку" и начал "пиарить" ее задолго до того, как поставил в ней последнюю точку.

Дело в том, что еще на стадии разработки сюжета "Мобильника" (русский вариант перевода) Кинг принял участие в необычном интернет-аукционе. Вместе с ним еще 16 популярных американских авторов выставляли в качестве лотов безымянных персонажей будущих произведений. И любой желающий мог купить с молотка право на то, чтобы назвать собственным именем (или именем родственника) героя чьей-то будущей книги; все вырученные деньги авторы направляли на благотворительные цели.

В описании "лота", составленном Стивеном Кингом, значилось: "Я продаю одно (и только одно) имя персонажа в романе "Мобильник", над которым сейчас работаю. Покупатель должен осознавать, что в романе будет много жестоких сцен и что в этой книге речь идет о зомби…". Мужское имя, которое в итоге купила поклонница его творчества за $25 тыс., Кинг присвоил одному из своих третьестепенных героев. Подобное заигрывание известного писателя с публикой, конечно, плохо вяжется с нашим классическим представлением о творческом процессе как о чем-то глубоко личном. Зато это веление времени — интерактив, а он по нашим постмодернистским временам куда моднее.

Вообще, чего-чего, а уж умения идти в ногу со временем у Стивена Кинга не отнять. Наделенный почти сверхъестественной интуицией, "король ужасов" какими-то своими специальными, умело отлаженными локаторами улавливает самые уместные, самые болезненные, самые насущные на сегодняшний день темы. И пишет об этом романы. Пару лет назад на страницах газет активно обсуждались проблемы мобильной связи. Что якобы это вредно для интеллекта, а электромагнитное излучение при пользовании сотовым влияет на кору головного мозга. Одну из версий этого влияния дает Стивен Кинг в рассказе о "мобилопсихах", в которых посредством сигнала превращаются все пользователи сотовых телефонов. И в то время как базовые станции сотовой связи выдают в эфир короткий, но разрушительный "импульс", лишь несколько героев, игнорирующих такой вид общения, остаются в живых. Согласитесь, есть некая издевка в том, что превращение в зомби происходит с помощью мобильной связи, а не, к примеру, из-за проклятия вуду или заражения вирусом. Но, тем не менее, с появлением устройства hand-free на улице легко насчитать десяток-другой зомби, что-то орущих или бормочущих себе под нос.

Скоро мы сможем увидеть подобных "мобилопсихов" на экране — животрепещущая тема "сотовых" заинтересовала студию Dimension Films, которая приобрела права на экранизацию романа Стивена Кинга "Мобильник" (Cell), и уже известно, что постановкой будет заниматься автор "Лихорадки" и "Хостела" Элай Рот.

«Киевский телеграф» ©

 

«Зона покриття»: Стівен Кінг зразка 2005 року

Анна Флейтман   |   07.03.07

Що й казати – Стівен Кінг, безумовно, знакова фігура – культовий письменник, ледве не кожна книжка якого ставала подією. Його ім’я стало синонімом жахливого і напруженого сюжету. За його творами знято фільми, що вже встигли стати класикою кінематографу. Для багатьох він вже й сам став класиком свого жанру – королем жахів.


«Зона покриття» (в оригіналі – Cell) – найсвіжіший роман маестро. Усе починається в сучасному, і тому такому рідному, світі – дорослі теревенять про загрозу терористичних атак, діти не тямляться від ай-подів та мелодій для мобільних, з приймачів лунає Брітні Спірс. І вся ця звична атмосфера стає джерелом апокаліптичних змін – на всіх, хто приклав вухо до слухавки мобільного, діє Імпульс, що витирає свідомість людини, мов програмне забезпечення з жорсткого диску, оголюючи її первісні лють та жорстокість. І настає час консерваторів, ретроградів і диваків, що відкидали прогрес – лише вони лишаються при розумі. Але чи вдасться їм вижити в новому світі божевільних мобілоїдів, пусті очі яких ховають ще не одну таємницю?..

Побудова і розвиток сюжету, головні герої, їхні характери страшенно нагадують комікс. Тай не дарма: головний герой, Клай Ріддел, – художник, який усе життя малює романи в картинках. Його очима ми бачимо зруйнований, залитий кров’ю світ, яким ідуть промальовані впевненим пером персонажі: добрий і сентиментальний Том, 15-річна мужня Аліса, юний геній Джордан, сильна і безстрашна Деніз, самозречений герой Рей і ще багато яскравих образів, що блукають понівеченими дорогами від містечка до містечка.

У «Зоні покриття» немає півтонів, є тільки чорне й біле. Якщо ти хочеш лишитись осторонь боротьби, не йти лінією контрасту, то стаєш на темний бік, і темрява поглинає тебе. Зло – це зграя, безлика і незрозуміла, це сморід, розруха і звірства, це постійний страх і неможливість сховатись. Це спотворене обличчя колишнього вченого – речника зграї Лахмітника. А ще це – зневіра, яка підкошує тих, кого не дістав Імпульс. Боротьба має смисл, навіть коли не знаєш, чи на користь твої вчинки. «Ми бодай щось зробили!» кричала маленька Аліса на звинувачення у помилці.

Картини, які малює уява під час читання цієї книжки, нагадують фільми з опери «Повстання мертвяків», «Зомбі на ймення Боб», «Ніч живих мерців» і так далі. Навряд чи вам удасться позбутись цих асоціацій – надто вже скажені мобілоїди схожі на класичних зомбі зі старих жахливчиків. Взагалі у книзі дуже багато крові, м’яса, болю і жорстокості. Описи на кшталт «він усвідомив, що навколо щось постійно падає: руки, ноги, уламок бампера, голова жінки з присмаленим волоссям» через півгодини читання уже перестають бути чимсь шокуючим і перетворюються на звичне тло подій. Ба навіть більше – до того, як почнеться власне сюжет, вам доведеться подолати півсотні сторінок, вщерть заповнених вбивствами, аваріями, криками, вибухами, люттю і звірствами.

Не шукайте в цьому романі глибокого філософського сенсу чи наукової вірогідності. Все доволі умовно, навіть географію письменник перекроїв на свій лад, у чому і зізнається в примітках. Та якщо ви відкинете свій скепсис і просто повірите словам оповіді, то гострі відчуття, переживання та емоції вам гарантовано, і кожен дзвінок мобільного викликатиме напад страху. Не дарма роман, щойно вийшовши, потрапив до переліку світових бестселерів.

http://sumno.com/content/view/2064/1/

 

Мобильник мой — враг мой

Андрей Кокотюха

Чем дальше развивается научно-технический прогресс, тем больше способов истребить человека и человечество — считает американский писатель...

...Стивен Кинг

Во второй половине ХХ века он натравливал на обывателей стиральные машины, газонокосилки или взбесившиеся автомобили. С началом ХХI века Кинг, наконец, добрался до мобильных телефонов.

За несколько последних лет о бесполезности мобильника в некоторых критических ситуациях писали во многих книгах и снимали во многих фильмах. При этом «трубка» все еще остается главной приметой успешности современного человека, одним из основных предметов роскоши и единственным подтверждением того, что ты не с другой планеты. Однако Кинг несколькими ударами по клавиатуре своего компьютера предупредил: мобильный телефон опасен. И не только потому, что, как пишут в Интернете, он отупляет и негативно влияет на потенцию. В один прекрасный день мобильник может превратиться в могильник.

Роман «Зона покриття» иллюстрирует сразу две фобии. Первая — боязнь и неприятие мобильного телефона как средства связи. Вторая примерно ровесница первой — всеобщая боязнь терроризма. Американцы по понятным причинам ей подвержены больше других, и Стивен Кинг — не исключение. Оказывается, некая террористическая организация решила воздействовать на некоторых американцев, послав по системе сотовой связи некий Импульс, срабатывающий, стоит только кому-нибудь позвонить по мобильному. Но, разумеется, ситуация вышла из-под контроля. И в три часа дня одного из обычных дней в начале сентября Импульс поражает сотни тысяч жителей США.

Миг — и люди превращаются в зомби, у них остается лишь один инстинкт — охотничий. Гражданин, еще секунду назад бывший образцовым, набрасывается на первого же случайного прохожего. Тот, перепуганный, хватается за мобильник, набирает 911 — и теперь уже двое зомбированных. Выживают только те, кто или не успел воспользоваться мобильником, или не смог позвонить по причине его отсутствия, или догадался, в чем дело. Группе уцелевших, среди которых — рисовальщик комиксов Клай Риделл, нужно добраться до загадочного места под названием Каштон. По слухам, мобильное покрытие там отсутствует…

Очередной роман «короля ужасов» привлечет его поклонников по нескольким причинам. Главная — его никто не ждал. Кинг пообещал уйти на покой, дописав последний, седьмой роман из цикла «Темная башня». Случилось это два года назад, и с Кингом как с писателем попрощались. Поэтому новый роман — настоящий подарок. Еще одно обстоятельство — украинского читателя не балуют украинскими переводами Кинга. Лет двадцать назад вышли украинские версии его ранних текстов «Мертвая зона» и «Бегущий человек». Сегодня свежий роман популярного современного писателя переведен на украинский в Украине раньше, чем на русский — в России. Из мировых бестселлеров такой чести были удостоены только два последних романа Джоан Роулинг.

Наконец, в «Зоне покриття» Стивен Кинг возвращается к принципу экшен. В 90-х годах, завязав с алкоголем и наркотиками, он переключился на камерную психологическую прозу. В его исполнении это выглядело, как успешная попытка напугать читателей не чудовищами о семи головах, а воссозданием некоей жуткой атмосферы при минимуме изобразительных средств. Теперь, очевидно, пережив все свои депрессии, он вернулся к прозе, в которой преобладает действие. Его романы, написанные в новом тысячелетии, пестрят кинематографическими ссылками. В последних книгах «Темной башни» это вестерны с Клинтом Иствудом, в «Ловце снов» — серия фильмов о Чужом и Чужих, «Зона покриття» — дословные цитаты из фильмов Джорджа Ромеро о восставших мертвецах. Роман посвящен этому культовому режиссеру, и внимательный читатель обратит внимание — текст старательно расписан для возможной экранизации. Будем ждать и бояться мобильных телефонов.

http://afisha.mediaport.info/bookclub.php?action=news

"Зона покриття"  / Отрывок из книги "Зона покриття"

«Історія Лізі» Стівена Кінґа: Моторошна сентиментальність

Олександр Красюк  02.10.2007

Стівен Кінґ давно відмовився від техніки моментального шокування ефектними стартами. Зі своєю цілком заслуженою славою великого магістра жахів він може дозволити собі поступово і підступно втягувати читача у неозоре болото авторських фантазій. Що й робить в «Історії Лізі». 

Це свіжа книжка (в оригіналі вона вийшла минулого року), тож саме за нею можна судити про рівень майстерності сьогоднішнього Кінґа, якого дехто з критиків вже почав називати сучасним Джойсом...
Якщо коротко, фабула роману проста. Лізі Лендон – вдова померлого два роки тому автора бестселерів, володаря численних літературних премій і улюбленця публіки – намагається розібратися з його архівом і своїми спогадами про чоловіка. Вона так само кохає свого померлого Скота Лендона, як кохала його за його життя. Лізі розуміє, що попри свою непримітну роль в його блискучій кар’єрі, вона була для нього джерелом натхнення. (Хоча є й інше джерело – жахливо притягальне озеро)... Лізі усвідомлює, що їхні діти, котрих вони з ним так і не народили – це його численні писання. Часом смішні, часом моторошні, часом примарні, але завжди захопливі. Навкруг Лізі крутиться хтось, кому аж горить заволодіти неопублікованими речами її Скота. Це, виявляється, така цінність, за яку можна навіть вбити... Паралельно Лізі доводиться нарешті зблизька спілкуватися зі своїми не цілком нормальними сестрами. А головне – переосмислювати свій сімейний досвід з чоловіком, темних сторін котрого, як виявляється, вона зовсім не помічала.

По суті Стівен Кінґ написав найбільш автобіографічну зі своїх книжок. Ця сімейна історія заводить читача в такі глибини психології творчості, що викараскатися звідти не вдається ще довго після прочитання роману. Це – приманка для тих, хто цінує стилістику словесного плетива. Та автор не був би Кінґом, аби не вмів принадити несподіваними поворотами сюжету шукачів отих раптових емоційних шоків, що про них йшлося на початку. В історію «Історію Лізі» занурюєшся повільно, а далі – лише встигай вигрібати... Варто відзначити роботу українського перекладача. Віктор Шовкун добре попрацював з дуже складним лексиконом Стівена Кінґа, пересипаним американським дитячим сленгом, маловідомими синонімами й рідкісними словосполученнями.

Sumno.com