Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Пауло Коельйо — «Брида»

Літо й осінь

— Я хочу навчитися магії, — сказала дівчина.

Маг подивився на неї. Вилинялі джинси, блузка й зухвалий вираз, який має звичай напускати на себе чи не кожна сором’язлива людина. «Я, мабуть, удвічі за неї старший», — подумав він. Та, незважаючи на це, він знав: перед ним стоїть його Інша Частина.

— Мене звати Брида, — провадила дівчина. — Пробачте, що відразу не відрекомендувалася. Я дуже довго чекала цієї миті й хвилююся набагато більше, ніж думала.

— А навіщо тобі магія? — запитав він.

— Щоб знайти відповіді на кілька запитань, які поставило переді мною життя. Щоб пізнати таємні сили. І щоб навчитися подорожувати в минуле та майбутнє.

Вона не перша прийшла до нього в ліс із таким проханням. Колись він був дуже відомим і шанованим Наставником Традиції. Він був узяв кількох учнів і вірив у те, що світ зміниться, якщо він змінюватиме тих, хто до нього приходив. Але потім він припустився помилки. А Наставникам Традиції помилятися не дозволено.

— А тобі не здається, що ти надто молода?

— Мені двадцять один рік, — сказала Брида. — Якби я захотіла навчитися балетних танців, мені сказали б, що я вже надто стара.

Маг подав знак, щоб вона йшла за ним. Обоє мовчки пішли у глиб лісу. «Вона гарна, — думав він, дивлячись, як швидко ковзають по землі тіні від дерев, бо сонце було вже близько до обрію. — Але я вдвічі старший за неї». А це означало, що, мабуть, йому доведеться страждати.

Бриду дратувала мовчанка чоловіка, який ішов поруч із нею; він навіть не захотів якось відповісти на її останню репліку. Земля в лісі була волога, вкрита опалим листям; вона теж помітила, як ковзають по ній тіні та як насувається ніч. Незабаром споночіє, а ліхтаря в них немає.

«Я повинна довіряти йому, — підбадьорювала вона себе. — Якщо я вірю, що він може навчити мене магії, то я повинна також довіритися йому, коли він веде мене в ліс».

Вони йшли і йшли. Здавалося, він не обирав напрямку, звертав то праворуч, то ліворуч, хоч ніщо не перешкоджало йому йти прямо. Вони вже описали кілька кіл, пройшовши три чи чотири рази через одне місце.

«Може, він випробовує мене». Вона була сповнена рішучості довести свою пригоду до кінця й хотіла показати йому: усе, що з нею відбувається, навіть ходіння по колу, вона сприймає як щось цілком нормальне.

Вона приїхала сюди здалеку й дуже довго чекала цієї зустрічі. Дублін був за півтораста кілометрів звідси, до цього села ходили дуже незручні автобуси, причому не за певним розкладом, а коли їм заманеться. Їй довелося прокинутись дуже рано, їхати протягом трьох годин, потім вона довго розпитувала про нього в селі, намагаючись пояснити людям, чого їй треба від такого дивного чоловіка. Зрештою їй таки розповіли, в якому місці лісу він має звичай перебувати вдень, але спершу визнали за потрібне застерегти її, що він уже намагався звабити дівчину з їхнього села.

«Він чоловік цікавий», — подумала вона. Їхня стежка тепер ішла вгору, і їй дуже хотілося, щоб сонце не ховалося за обрій ще протягом якогось часу. Вона боялася послизнутися на вологому листі, яке встеляло землю.

— То навіщо все-таки тобі потрібна магія?

Брида зраділа, що він урвав мовчанку, й повторила йому ту саму відповідь, яку вже давала.

Але він нею не задовольнився.

— Мабуть, ти хочеш навчитися магії тому, що вона таємнича й загадкова. Бо дає відповіді на запитання, яких багатьом людям не щастить знайти протягом усього свого життя. Але насамперед тому, що вона допомагає повернутися в романтичне минуле.

Брида не відповіла нічого. Вона не знала, що сказати. Їй хотілося, щоб він повернувся до своєї звичної мов22

чанки, бо боялася дати відповідь, яка Магові не сподобається.

Перетнувши весь ліс, вони нарешті піднялися на гору. Земля тут була скеляста, без рослинності, але не слизька, і Брида йшла за Магом без труднощів.

Він сів на самій вершині й попросив, щоб Брида сіла також.

— До мене приходили й інші люди, — сказав Маг. — Вони теж просили, щоб я навчив їх магії. Але я вже навчив людей усього, чого мав їх навчити, я вже повернув людству те, що воно мені дало. Сьогодні я хочу залишатися сам-один, блукати серед гір, доглядати рослини й спілкуватися з Богом.

— Неправда, — відповіла йому дівчина.

— Що неправда? — здивовано запитав він.

— Можливо, ви справді хочете спілкуватися з Богом. Але неправда, що ви хочете залишатися сам-один.

Брида пожалкувала за свої слова. Вона промовила їх, підкорившись раптовому пориву, а тепер уже було пізно виправляти свою помилку. Можливо, й справді існують люди, яким подобається жити на самоті. Можливо, жінки більше потребують чоловіків, аніж чоловіки жінок.

Проте Маг не здався їй розгніваним, коли знову заговорив:

— Я хочу поставити тобі одне запитання, — сказав він. — Ти повинна відповісти на нього правдиво й щиро. Якщо скажеш правду, я навчу тебе того, чого ти просиш. Якщо збрешеш, то ніколи не повертайся до цього лісу.

Брида зітхнула з полегкістю. Вона не боялася запитань. І брехати їй не було потреби. Їй здавалося, будь-який Учитель, приймаючи учня, міг зажадати від нього чогось набагато складнішого.

Він сів перед нею. Його очі блищали.

— Припустімо, я почав навчати тебе, чого сам навчився, — сказав він, не відриваючи погляду від її очей. — Почав показувати тобі паралельні світи, які нас оточують, янголів, мудрість природи, містерії Традиції Сонця і Традиції Місяця. Й одного дня ти підеш до міста, щоб купити там чогось поїсти, й зустрінеш чоловіка, якого тобі призначить доля.

«Я навряд чи його впізнаю», — подумала вона.

Але вирішила мовчати. Схоже, запитання буде важчим, ніж вона думала.

— Він відчує те саме, що й ти, і підійде до тебе. Ви покохаєте одне одного. Ми продовжимо наші уроки, і я навчатиму тебе космічної мудрості вдень, а він навчатиме тебе мудрості кохання вночі. Але неминуче настане мить, коли ці дві науки ввійдуть у суперечність. Тобі доведеться обирати одне з двох…

Маг замовк на кілька хвилин. Ще й не поставивши своє запитання, він уже боявся відповіді дівчини. Її сьогоднішній прихід означав кінець певного етапу в житті обох. Він знав про це, бо йому були відомі традиції та наміри Наставників. Він потребував її не менше, ніж вона його. Але вона повинна сказати правду — така його неодмінна умова.

— А тепер відповідай мені з усією щирістю, — сказав він нарешті, набравшись духу. — Ти покинеш усе, чого доти навчилася, усі можливості й усі містерії, які набула й іще зможеш набути у світі магії, щоб бути з чоловіком, якого тобі визначила доля?

Брида відвела від нього погляд. Навколо були гори, ліс, а далеко внизу маленьке село вже засвічувало перші вогні. З димарів валував дим, і не так далеко звідси родини сідали за стіл вечеряти. Вони чесно трудилися, боялися Бога й завжди були готові допомогти ближньому. Вони жили таким життям тому, що знали кохання. Їхнє життя було наповнене змістом, вони вміли пояснити все, що відбувається у світі, хоч ніколи не чули про такі містичні науки, як Традиція Сонця і Традиція Місяця.

— Я не бачу ніякої суперечності між своїм пошуком і своїм щастям, — сказала вона.

— Відповідай на моє запитання. — Очі Мага не відривалися від її очей. — Ти покинула б усе заради цього чоловіка?

У Бриди виникло невтримне бажання заплакати. То було навіть не запитання, то був вибір, найтяжчий вибір, який людям доводиться робити у своєму житті. Вона не раз про це думала. Був у її житті період, коли ніщо не здавалося їй таким важливим, як вона сама. Вона закохувалася, й у неї закохувалися багато разів, вона вірила, що її кохання триватиме вічно, проте щоразу воно дуже скоро закінчувалося. З усього, що вона доти знала, їй було найважче зрозуміти кохання. Тоді вона була закохана в юнака, не набагато від неї старшого; він вивчав фізику й дивився на світ зовсім іншими очима, ніж вона. Вона надто часто вірила в кохання, надто часто була впевнена у своїх почуттях, але стільки разів спізнавши розчарування, вона вже ні в чому не була переконана. Але навіть за таких обставин кохання важило в її житті надто багато.

Вона уникала дивитись на Мага. Її погляд зосередився на селі та на його димарях, звідки валував білий дим. Саме через кохання люди намагалися пізнати світ від початку часів.

— Я все покинула б, — сказала вона нарешті.

Чоловік, який сидить навпроти неї, ніколи не зрозуміє, що відбувається в людських серцях. Цей чоловік знає, що таке могутність, що таке магія, але він не знає людей. Волосся в нього посріблене сивиною, шкіра — обпалена сонцем, і він має статуру людини, що звикла підійматися на гори та спускатися з них. Він живе у світі чарів, його очі віддзеркалюють душу, наповнену відповідями, і, певно, він не раз переживав розчарування, коли йому доводилося мати справу з почуттями пересічних людей. Вона також розчарована в собі самій, але брехати не може.

— Подивись на мене, — сказав Маг.

Бриді було соромно. Проте вона подивилась на нього.

— Ти сказала правду. Я навчатиму тебе.

Споночіло, й зірки яскраво мерехтіли в безмісячному небі. За дві години Брида розповіла про все своє життя незнайомому чоловікові. Вона намагалася знайти в ньому факти, що пояснювали б її інтерес до магії, — такі як видіння в дитинстві, передчуття, внутрішні поклики, — проте не знайшла нічого. Вона відчувала потяг до знань, і то було все. Саме тому вона вже ходила на курси астрології, ворожіння на картах, нумерології.

— Це лише мови, — сказав Маг. — І то не єдині. Магія промовляє багатьма мовами до людського серця.

— Що ж тоді таке магія? — запитала вона...