Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки з -20%. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Клайв Льюїс — «Хроніки Нарнії»

Розділ 1
Люсі зазирає у шафу

Були собі якось четверо дітлахів на ім`я Пітер, Сьюзан, Едмунд та Люсі. Ця історія про те, що трапилося з ними, коли батьки відіслали їх подалі від Лондона під час війни через бомбардування. А відіслали їх до старенького професора, який мешкав у глушині, звідки до найближчої залізничної станції було миль десять, та й до поштамту не менш як дві. Дружини він не мав, а мешкав у великому сільському будинку разом із домогосподаркою місіс Макріді та трьома покоївками (звалися вони, між іншим, Айві, Маргарет та Бетті, але власне для нашої історії це не має великого значення, бо вони тут майже не з`являються).

А ось Професор був вельми старенький, мав пасма скуйовдженого сивого волосся, що росло скрізь по всьому обличчю так само, як і на голові; тож дітлахам він одразу сподобався, хоча, треба визнати, у перший вечір, коли він тільки вийшов на подвір`я, щоб їх привітати, то мав настільки чудернацький вигляд, що Люсі, наймолодша з усіх, навіть трішечки злякалась, тоді як на Едмунда (другого за віком серед наймолодших) напав дурносміх, тож йому довелося вдавати, нібито у нього свербить у носі, щоб приховати свою зніяковілість.

У той самий вечір, щойно всі побажали Професору добраніч та піднялися на другий поверх, хлопчаки одразу ж прибігли в кімнату до дівчаток, щоб разом обмізкувати стан речей.

— Нарешті ми самі собою, і в тому сумнівів немає, — сповістив Пітер. — Це мені до вподоби. Із цим дідуганом можна бешкетувати як завгодно.
— А як на мене, він здається напрочуд милим, — обізвалась Сьюзан.
— Та годі вже! — не витримав Едмунд, який за цілий день добряче втомився, але всім своїм виглядом пружився вдавати, що то не так, і від тих зусиль перебував не в найкращому гуморі. — Досить гомоніти, наче…

— Наче хто? — прискіпалася Сьюзан. — А чи не час декому йти «люлі-люлі»?
— Терпіти не можу, коли дехто вдає із себе матусю, — відрізав Едмунд. — І не тобі вирішувати, коли мені йти до ліжка. Отож сама і йди.
— Може, краще всі підемо? — мовила Люсі. — Бо якщо нас почують, здійметься великий ґвалт.
— Облиш, — заспокоїв її Пітер. — Нічого не станеться. Я тобі кажу, що в таких домівках як ця, до тебе нікому немає діла. Та й не почує ніхто — звідси до їдальні хвилин десять ходи, якщо враховувати усі сходинки та переходи.
— Ой, а це що за галас? — підхопилась Люсі. Їй ще ніколи не доводилось гостювати у таких великих будинках, і навіть від самої думки про всі ті численні переходи та двері, що прочинялися у порожні кімнати, їй ставало якось моторошно.
— Це лише птах, — кинув Едмунд.
— Точніше, сова, — кивнув Пітер. — Тут місця для птахів, либонь, чудові.

Зранку ми все обстежимо як слід. А тепер і справді час лягати в ліжко. Здається,  у таких місцях на тебе може чатувати все, що завгодно. Ви бачили ті гори, які ми проїжджали? А ті ліси? У хащах мають  ховатися орли, там мають ховатися олені, там мають ховатися яструби!
— Борсуки, — підхопила Люсі.
— Змії, — здригнувся Едмунд.
— Лиси, — примружилась Сьюзан.

Проте, коли настав ранок, надворі йшов затяжний дощ, та такий рясний, що як не вдивляйся у віконце, побачити ані гори, ані ліси було аж ніяк не можливо, навіть струмок у садку — і той губився у сірій мряці.

— Авжеж, тільки-но зберешся на прогулянку, як одразу дощить, — зауважив Едмунд після сніданку з Професором, коли дітлахи піднялися до кімнати, що її було відведено їм за дитячу; то була довга кімната з низькою стелею та двома рядами вікон: двоє вікон дивилися в один бік, а двоє — в інший.

— Було б чого бурчати, Ед, — одразу урвала його Сьюзан, — ставлю десять до одного, що вже за годину негода вщухне. А до того в нас і так знайдеться, чим себе зайняти. Я тут помітила радіо, книжки усілякі…
— Ні, ось це не для мене, — відмахнувся Пітер. — Я збираюся на розвідку — обстежити дім.

Усі з ним погодились, і саме з цієї миті й почалися пригоди. Дім виявився з таких, яким, здавалось, немає ані кінця, ані краю, і до того ж він був багатим на всілякі несподівані закутки. Декілька перших дверцят прочинялись, як воно й очікувалось, до порожніх кімнат, що при потребі слугували спальнями для гостей, але вже наступна знайшла, чим здивувати: то була довга галерея з картинами й такою дивною річчю, як лицарські обладунки. Потім настала черга кімнати з зеленими драперіями на стінах та арфою у куточку, а через три сходинки вниз та п`ять сходинок угору знайшлася така собі зала з дверима, що відчинялися на балкон, а далі переходили одна в одну довга вервечка кімнат, ущент заставлені книжками; більшість з них були старовинними, а деякі були більші за Біблію на пюпітрі у церкві. Невдовзі всі потрапили до ще однієї кімнати, яку можна було б вважати порожньою, якби не величезна платтяна шафа у кутку, з таких собі старомодних платтяних шаф, де зсередини на дверцятах причеплено дзеркало. Нічого іншого у кімнати не було, хіба що велика дохла синя муха на підвіконні…

Розділ 6
Углиб лісу

… — І справді, щось тут прохолодно, — погодився Пітер, — і мокро. Що ж це за місце? От я сиджу на чомусь мокрому! — Він різко звівся на ноги.
— Ходімо! — гукнув Едмунд. — Вони вже пішли.
— Ой-ой-ой! — несподівано зойкнула Сьюзан. Усі разом кинулись до неї, запитуючи, що трапилось.
— Е-е-е… я, виявляється, сиджу, притулившись спиною до дерева, — приголомшено мовила та. — І, тільки подивіться — тут начебто розвиднюється…
— І справді, — здивувався Пітер, — лише подивіться туди… й он туди! Навколо нас самі дерева! Ось так-так, а сам я, виходить, розсівся на сніговому заметі.

Куди ж ми потрапили, як не в той дивний ліс, про який нам розповідала Люсі! Тепер помилитися було неможливо — дітлахи навіть закліпали очима від світла зимового дня. Позаду на гачках висіли шуби, а попереду стояли засніжені дерева. Пітер обернувся до Люсі.

— Вибач, що одразу не повірив тобі, — сказав він. — Дай-но руку — миритися!
— Миримось! — вирішила далі не ображатися Люсі, і на знак миру вони потисли одне одному руки.
— А що далі? — запитала Сьюзан. — Що нам робити далі?
— Як що? — здивувався Пітер. — Ходімо у розвідку!
— Бр-р! — пробурмотіла Сьюзан, пританцьовуючи на місці. — Яка ж тут холоднеча! Може, вдягнемо шуби? Що ж їм дарма висіти?
— Вони ж не наші, — заперечив Пітер.
— Ніхто не зважатиме, — розсудила Сьюзан. — Ми ж не збираємося виносити їх із дому. Більш того, ми навіть не виноситимемо їх із шафи.
— Якось не подумав, Сью, — погодився Пітер. — А й справді, якщо подивитися з цього боку, ніхто не звинуватить нас у тому, що ми взяли ті шуби без дозволу, якщо ми не виноситимемо їх із шафи. А ця країна, як я розумію, теж є у шафі, отже, поки ми у шафі, ми можемо розпоряджатися шубами на власний розсуд.

Так вони і зробили. Шуби були занадто великими, аж до самісіньких п`ят, та нагадували королівські мантії. Дітям одразу стало тепло, і, роздивившись одне одного, вони вирішили, що ті вбрання їм дуже личать та й більше пасують до навколишньої природи.
— Можемо удати з себе північних дослідників, — запропонувала Люсі.
— Нам і удавати не треба — на нас і без того чекають захопливі пригоди, — усміхнувся Пітер, який вже прямував до лісу. Похмуре небо над головою вкривали чорні хмари, наче провіщали черговий снігопад.
— Послухайте, — несподівано озвався Едмунд, — коли ми збираємося вийти до ліхтарного стовпа, нам потрібно звернути лівіше! — На якусь мить він забув, що мав прикидатися, наче він тут уперше.

Щойно ті слова вилетіли з його вуст, він прикусив язика, та було вже запізно — усі зупинилися та витріщили на нього очі, а Пітер навіть присвиснув.
— Виходить, ти БУВАВ тут раніше, — промовив він, — виходить, то не Люсі казала неправду, — то ти збрехав.
Запала мертва тиша.
— Жоден звір лісовий… Жоден плазун найотрутніший… не вчинив би так із ближнім своїм, — почав був Пітер, а там — махнув рукою та змовк.
Сказати і справді було нічого, і вони всі вчотирьох мовчки пішли далі; лише Едмунд плентався позаду та буркотів собі під ніс:
— Ви ще пошкодуєте, пихаті самовдоволені дурники…

Книжки цього автора
Хроніки Нарнії. Детальна інформація, ціни, характеристики, опис
Виявляється, існують шляхи до інших світів, і один з них починається... у звичайній шафі. Пітер, Сьюзен, Люсі та Едмунд потрапляють до казкової Нарнії, світу, де панує магія і мешкають фантастичні істоти  Читати далі »
218.80line
175.00 грн
До кошика