Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Лідія Гуардо

Лідія Гуардо - «Исповедь. Пленница своего отца»
уривок з книги
Лідія Гуардо

Лідія Гуардо народилася 13 листопада 1962 року в Мезон-Альфорте (Департмент Валь-де-Марн, Париж). Жінка була ув'язнена протягом 28 років — її гвалтував та катував власний юридичний (але не біологічний) батько, Раймонд Гуардо. Це відбувалося з 1971 по 1999 рік.

Від свого батька Лідія народила шістьох дітей. Під час ув'язнення вона декілька разів намагалася втекти, але батько її знаходив. На Лідії і досі залишилися сліди тортур від киплячої води та соляної кислоти.

Вперше сексуальне насильство з його боку сталося коли Лідії було 8 років і тривало до 1999 року, коли її батько помер, а вона змогла остаточно звільнитися. Мати Лідії (також не біологічна) знала про це, але не протидіяла. Згодом їй дали чотири роки позбавлення волі умовно.

У 2008 році вийшла книга, присвячена життю Лідії — Le silence des autres («Исповедь. Пленница своего отца»). Роман написано зі слів Лідії Гуардо її приятелем, журналістом та письменником Жаном-Мішелем Карадеком, що зберіг дитячу манеру викладу своєї подруги. Саме цей нехитрий стиль з її безпосередністю підкреслює той факт, що протягом довгих років свого моторошного ув'язнення жінка не усвідомлювала жахливості того, що відбувається, а лише здогадувалася про те, що «це не зовсім нормально». А головне — неможливо повірити, що ніхто не врятував і навіть жодного разу не спробував допомогти жінці.