Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Лоренсо Медіано

Обряд посвящения - Лоренсо Медіано
Уривок з роману
Лоренсо Медіано

Лоренсо Медіано (Сарагоса, 1959), - практикуючий медик, що працює у віддалених долинах Піренеї. Впродовж п`ятнадцяти років був інструктором по виживанню і став автором першої книги на цю тему, опублікованої в Іспанії, яка стала популярною серед широкої читацької аудиторії. Все 600.000 екземплярів знайшли своїх власників («Supervivencias en la naturaleza», 1983).
Випустив низку книжок про природу («Vivir en el campo», 1987) і низку публікацій на медичні теми («El burnout y los médicos: un peligro desconocido»; «El burnout en los médicos: causas, prevención y tratamiento»; «El dolor en reumatología»)
Під час «Піренейських ночей» він проявив себе як розповідач усних оповідань, одне з яких увійшло до основи його першого художнього твору («La escarcha sobre los hombros», 1998), яке перевидавалося вже шість разів. За нею послідували «Cuentos de amor imposible» (2000) і історичний роман  «Los olvidados de Filipinas» (2001), заснований на історичних реаліях.
Романом «El secreto de la diosa» (издательство Grijalbo, 2003), він запрошує читача прийняти участь в захоплюючій пригоді, що мала місце в доісторичний час, і вивчає світ, в якому панує віра в надприродні сили. В той же час, роман спонукає розміркувати над вічним протистоянням між чоловіком і жінкою.

Історія романа: До цього романа я відносився спокійно. Після успіху «El secreto de la diosa», видавництво «Grijalbo» зажадало продовження. Але я відчував, що все, що потрібне було, про цю епоху вже сказано, і мені зовсім не хотілося висмоктувати події з пальця.
Таким чином, ми досягли компромісу: Я написав два романи про доісторичний час, сюжет яких розвертається в різний час. Вибір епох проводився ретельно, оскільки в мої наміри входило через доісторичні кризисні ситуації  пролити світло на проблеми сучасного світу. У творі «El secreto de la diosa»; у моєму новому романі, окрім слідів червоної людини, основна увага приділяється зіткненню культур.
Міжкультурні конфлікти завжди існували; але головний з них був між неандертальцями і кроманьйонцями (також цим терміном називають сучасну людину, тобто нас). Це були не лише дві культури, або дві раси, а два різні види.
Цілий рік я збирав фактичний матеріал по темі; тому що залишається великою таємницею, яку ніхто не може відкрити, чому наш вигляд виграв, якщо неандертальці були розумніші, сильніше і були краще пристосовані до європейського клімату.  Виходячи з тих небагатьох дат, які удалося знайти, відтворити образ мислення і відчуття неандертальців, – було важким завданням. Були моменти, коли я жалів, що не зважився писати продовження «El secreto de la diosa». Коли я закінчив збір фактів, самі по собі народилися образи персонажів, історія любові і конфлікт через непорозуміння. Мені залишалося лише перенести все на папір.

Відкрите обговорення: Деякі археологи докоряють мені в тому, що в романі відстоюється точка зору про те, що сталася гібридизація двох видів, що, згідно з генетичними аналізами, не мало місця в реальності.
На жаль, у мене немає можливості провести генетичне дослідження, але є очі і мозок (хоч і менших розмірів, чим у неандертальців), щоб осмислити все це. Серед представників білої раси, що проживають на географічному просторі, де раніше мешкали неандертальці, я зустрічаю деякі збіги, які викликають підозру: блакитні очі, яких немає ні в однієї іншої раси, руде або світле волосся, а також біла шкіра, волосяний покрив на телі і борода... Не забудемо також про тих людей, в першу чергу це стосується рудоволосих, які мають лоб, схилений назад, і виступаючі надбрівні дуги. Бачивши все це, я в теорії допускаю якийсь процес гібридизації, що не мав великого поширення; але біла шкіра неандертальців так сильно личила для лісостепового клімату і туманної погоди Європи, що ці гени уціліли і збереглися, супроводжувані іншими другорядними характеристиками (колір очей, шкіри, волосяний покрив і ін...).
Чому ж володіння білою шкірою вважалося таким сприятливим? Тому що, живучи в холодному і туманному кліматі, людям бракувало вітаміна D, який виробляється в шкірі при дії сонячного світла. Це викликало рахіт. Хвора на рахіт жінка мала вузькі стегна, що могло убити її при перших же пологах (у доісторичні часи, звичайно ж). За таких суворих умов види інтенсивно еволюціонували, щоб світла шкіра компенсувала недолік плодючості гібридів від двох різних видів.
Що ж, це лише теорія. Поговоримо років через двадцять, і побачимо, хто прав, й де?