Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Анна Малігон

Анна Малігон

Анна Малігон — письменниця, лауреат премії «Благовіст» (2012), «Ватерлінія» (2012), Міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара (2009), «Смолоскип» (2005, 2006 , 2011).

Письменниця походить з міста Конотоп. Закінчила Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя (2006), магістратуру Інституту філології Київського національного університету ім. Т. Шевченка (2008). З 2004 р. — член Національної спілки письменників України, з 2011 — член Ради НСПУ.

Авторка поетичних збірок «Дзвінок у двері» (2003), «Переливання крові» (2012), «Покинутим кораблям» (2012). Брала участь у нарадах творчої молоді, літературних фестивалях (фест. у рамках Форуму видавців у Львові, «Київські лаври», «Гоголівка» та ін.). Публікувала поетичні та прозові твори у численних літературних альманахах, антологіях («Дві тони…», «Літпошта», «Червоне і чорне» тощо), часописах (зокрема, «Березіль», «Вітчизна», «ШО»).

Олег Коцарев: «Анна Малігон належить до тих авторів, які продовжують сповідувати досить традиційні, як на українську поезію ХХІ століття, форми. У даному разі це передусім специфічна мелодійність, риторика й переважна силабо-тоніка. І те, що авторка цілком залучена до спільних акцій із поетами, які практикують зовсім інші форми, інше висловлювання, беззаперечно свідчить про той втішний факт, що сьогодні в українській поезії форма, експериментальність/епатажність або їх відсутність, герметизм чи відкритість уже не є причиною для конфліктів і відчуження. Дискусії про, наприклад, «доцільність існування римованої поезії/верлібра» залишаються на відкуп відвертих маргіналів, а в літературі «квітнуть усі квіти».