Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Наталя Нікішина

Наталя Нікішина — «Женское счастье»
Уривок з роману
Наталя Нікішина — «Люблю сильнее жизни. Маленькие истории о большой любви
уривок з книги
Наталя Нікішина

Наталія Нікішина — журналіст, поет, прозаїк і навіть трошки художник. Людина цікава, відкрита, дуже любить своїх друзів і двох дочок, чудово знає і любить літературу, на все має свій погляд.

Народилася в Тамбові. Виховувалася в інтернаті, приїжджаючи на вихідні до рідних. Вчилася в Тамбовському інституті культури, звідки була відрахована без права навчання у ВУЗах протягом 8 років за «поведінку, несумісну з поведінкою радянського студента». А насправді за те, що бігала читати книги в будинок, де жив Солженіцин.

Потім багато років поневірянь на різних роботах. Тоді Наташа почала писати сценарії для різноманітних свят, щоб заробити, а ще писати вірші, але зовсім інші.

Трохи пізніше — навчання в Московському інституті літератури у Винокурова, Коржавіна, Левітанского, Ошаніна. І переїзд до Києва, де Наташа живе вже 7 років.

Більш близькі Наталії її вірші.

«Люди стали жити так, що пропускають між справою три найголовніших моменти в житті: народження себе, народження дитини і смерть. У давнину все це було обставлено красивими обрядами — і було більше душевного спокою. Ніхто не боявся ні дітей народжувати, ні смерті».

«Не можу змусити себе написати вірш, навіть на власне замовлення. Ось вже знаю як, відчуваю його, переживаю, але не можу».

«Ніхто не звертає уваги, що зараз дітей народжують в лікарні. Пологи перетворюються на стрес для всієї родини. Це як важка хвороба. Якщо б усі готувалися до них як до свята — і болю не було б».