Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки з -20%. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Василь Шкляр

Василь Шкляр - «Ключ»
Уривок з роману
Василь Шкляр - Кров кажана
Уривок з роману
Василь Шкляр — «Елементал»
уривок з книги
Василь Шкляр — «Ностальгія»
уривок з книги
Василь Шкляр — «Тінь сови»
уривок з книги
Василь Шкляр — «Маруся»
уривок з книги
Василь Шкляр — «Чорне сонце»
уривок з книги
Василь Шкляр

Василь Шкляр — один із найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних письменників, «батько українського бестселера». Закінчив філологічні факультети Київського й Єреванського університетів. З 1988 до 1998 р. займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім’ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворено їм в романі «Елементал».

Через випадок на риболовлі потрапив до реанімації, а після «повернення з того світу» за місяць написав свій найвідоміший роман «Ключ». За нього Василь Шкляр здобув кілька літературних премій (Гран-прі конкурсу гостросюжетного роману «Золотий бабай», премії столичних журналів «Сучасність» та «Олігарх», премію міжнародного конвенту фантастів «Спіраль століть» та ін.). Із них його найулюбленіша – «автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів». До речі, він поділів її з Любко Дерешем. Очолив видавництво «Дніпро», в межах якого здійснює видання своїх переводів-адаптацій зарубіжної та вітчизняної класики («Декамерон» Бокаччо, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Повія» П. Мирного) — у скороченому вигляді й сучасною мовою, без архаїзмів, діалектизмів і т. ін.

Вдруге одружений, дружина Валентина — журналіст. Має доньку від першого шлюбу, яка тривалий час мешкала в Сполучених Штатах, а зараз переїхала на батьківщину. Як Василь Шкляр зізнавався в одному з інтерв’ю, він тримає її тут обома руками. «Вона хоче повертатися за океан, а я її постійно переконую, що тут жити краще».

Уривок з інтерв’ю:

— Напевне, кожен белетрист з часів Достоєвського має більш-менш таємну мрію написати філософський трилер, наприклад, такий, як Ваш «Ключ», тобто цікавий і для естетів-інтелектуалів, і для тих, хто читає тільки в метро. Отже, як Вам це вдалося?

— Якби ж я знав... Це неможливо пояснити технологічно. Скажу тільки, що гострий сюжет ніколи не був для мене самоціллю, а лише одним із засобів зображення. Це — як рима в поезії. Думаю, що в ідеалі кожен твір повинен нести в собі якусь гіпнотичну таємницю, розгадка якої виходить за межі тексту. У «Ключі» ця таємниця однаковою мірою хвилює не тільки героїв роману і читача, але й самого автора. Всі тут майже у рівних умовах. Гадаю, що таким чином мені вдалося створити ефект присутності читача у ланцюгу тих загадкових подій, які відбуваються в романі. Фатальний ключ, котрий волею випадку дістався моєму героєві і змінив його долю, взавтра може опинитися у ваших руках. Тому прочитання роману «Ключ» не завершується на його останній сторінці, він спонукає читача поза гострим сюжетом глибше зазирнути у своє власне, багато в чому темне і незбагненне «я».

— «Клуб Сімейного Дозвілля» видає роман «Ключ» у межах проекту, який пропонує членам Клубу національні й світові бестселери українською мовою. Мета цього проекту – популяризація української як живої, сучасної і навіть модної мови. Ваші переклади-адаптації вітчизняної та світової класики, що мали подібну мету, зчинили справжнісінький скандал в білялітературних колах. Чому?

— Мене зовсім не здивувало обурення старших літераторів-соцреалістів, котрі назвали мене «убивцею пророків». Але вразила реакція відомих академіків та багатьох учених-літературознавців, які колективно, як у старі часи, звернулися до вищих державних інстанцій з вимогою заборонити мені інтерпретувати класику. Вони рік вели дискусії на цю тему, організовували в пресі листи-протести «трудящих» і договорилися до того, що мій проект навіть зашкодить міжнародному іміджу України. Уявляєте? Ці вчені мужі й не підозрюють, що така практика з давніх-давен побутує в усьому світі, що в Англії виходить адаптований Шекспір для дошкільнят, та й ми, грішні, багато зарубіжної класики читаємо в скорочених або істотно перероблених варіантах. Я зробив свої версії «Повії» Панаса Мирного та «Декамерона» Боккаччо, але ж це зовсім не означає, що я зазіхаю на першотвори класиків. Вони в академічних виданнях є священними і недоторканними. «Але ж це згубна для нас американська практика!» — кричать мої опоненти. «О, — кажу я. — Як добре, що Котляревський народився в Америці і перелицював для нас «Енеїду» Вергілія». А взагалі-то цей проект має значно більше прихильників, ніж недругів. Нещодавно одне видавництво запропонувало мені перенести на сучасний український ґрунт «Ревізора» Гоголя. Зваблива ідея. І тут для більшого свого виправдання треба згадати, що сюжет «Ревізора» належить не Гоголю і навіть не Пушкіну, який подарував цей задум Миколі Васильовичу з багатьма готовими подробицями. Ця кумедна історія-анекдот про те, як дрібного авантюриста сприймають за «птаху високого польоту», мандрувала в західній літературі ще до Гоголя. Зокрема, у французів.

— Зараз говорять, що «сучасний літературний герой — це молодий гарний українець/українка, схильні до небанального життя». Що, з Вашої точки зору, є «небанальним життям»?

— Небанальне життя може бути доволі простим. Воно не обов’язково потребує великих зусиль чи матеріальних ресурсів. Можна щороку їздити в Африку на сафарі, добре заробляти, розкішно зодягатися, вишукано пити-їсти і зблискувати неабиякими розумовими здібностями, але перетворити все це на похабну банальщину. Мені здається, що для небуденного життя насамперед треба вміти дослухатися до своїх бажань і вчасно на них реагувати. Треба вміти себе поважати. Колись в одному зі своїх давніших романів я написав про чоловіка, який щодня поспішав на роботу й з роботи повз Ботанічний сад, але за все своє життя жодного разу туди не зайшов. Часом він зупинявся біля високої металевої огорожі, вдивлявся у глибину саду, де росли екзотичні дерева, і казав собі, що ось вибере часину й неодмінно туди зайде. Уже на смертному одрі, простежуючи подумки своє сіре життя, цей чоловік раптом згадав, що так і не встиг зазирнути до Ботанічного саду. А якби був зайшов, — можливо, вся його доля склалася б інакше. Ця маленька людина прожила банально, бо не спромоглася на елементарне — дослухатися до свого єства і бути самою собою.

— Ваш вельми небанальний герой володіє й вогнепальною зброєю, і давньовірменською мовою, і мистецтвом кохання разом з майстерним вживанням алкогольних напоїв, а ще знається на Символах Долі й на політичному «піарі». Такий собі, як хтось казав, «інтелектуал із натренованими біцепсами». Це – ідеал чи літературне перебільшення?

— Ні те, ні інше. Це просто розвинутий сучасний українець із загостреним почуттям людської гідності. Виходячи із відомого твердження Флобера «мадам Боварі — це я», можу тільки повторити, що в зображенні будь-якого персонажа автор опирається на власний досвід, на те, що він добре знає. Я закінчив Єреванський університет, де вивчав не лише сучасну вірменську мову, але й грабар, тобто давню. Щодо Символів Долі, то свого часу я переклав дуже об’ємну і мудру книгу французького окультиста Дебароля «Таємниця руки», яка зробила великий вплив на моє розуміння містичних явищ. Політичний піар? Колись я був прес-секретарем однієї відомої політичної партії. Вогнепальна зброя? Ну, я й сам непогано стріляю, особливо з «калашника» і гранатомета. Гірше з пістолета. Що там іще? Алкоголь, жінки, кохання? Це вже, як той казав, не для преси... А щодо героя-супермена, то мій Андрій Крайній не є тим традиційним роботом, який трощить голови всім, хто стає на його шляху. Зрештою, на нього також чекає жорстока поразка, але завдяки отій гідності, про яку я вже казав, він уміє тримати удар. Навіть фатальний удар долі.

— Ваш роман «Кров кажана» написано від імені жінки, і деякі вважають його еротичну лінію, м’яко кажучи, надто відвертою. І справді, автору-чоловікові, що перебрав на себе сміливість висвітлити найінтимніші таємниці жіночої душі, треба бути дуже уважним, щоб уникнути прикрих помилок... Чи не злякало це Вас?

— Ні, таке перевтілення мене чимось дуже приваблювало. Такий собі, знаєте, психологічний трансвестизм. Відчуття якоїсь таємничої ініціації. До речі, мені жодна жінка не дорікнула, що я десь сфальшивив у відтворенні психологічного чи навіть фізіологічного стану протилежної статі. Мене часто запитують: ну добре, а як тобі вдалося передати внутрішні симптоми вагітності, рефлексії жінки в цьому делікатному стані? У таких випадках я відповідаю, що інтуїція мені завжди підказує значно більше, ніж акушерський довідник.

— «Клуб Сімейного Дозвілля» зараз об'єднує 2 мільйони українських родин. Для більшості українців сім'я - це найважливіше й найдорожче. А чим є сім'я для Вас?

— Цивілізована, загальноприйнята втеча від самоти. Для творчої людини це серйозна проблема — заводити сім’ю чи ні? І багато хто віддає перевагу другому. Адже самотність великою мірою також є сестрою таланту. Родина обтяжує клопотами, багатьма переживаннями, витратою часу. Творчість вимагає самозреченості і навіть, даруйте за пафос, жертовності. Ці речі важко підпорядковуються законам родинного затишку і благополуччя. Але, з іншого боку, сім’я збагачує такими людськими почуттями й переживаннями, яких тобі не подарує жодне інше середовище. Це також є надзвичайно цінною, нічим не компенсованою часткою письменницького досвіду. Згадайте відверту до жорстокості новелу Коцюбинського «Цвіт яблуні». У письменника помирає дитина, а він у цей час, попри глибоке страждання, фіксує в пам’яті всі довколишні деталі, нікчемні побутові подробиці, бо це йому колись знадобиться для... творчості. Але поза цим усім істина залишається на боці тих, хто родину ставить понад усе. Родину і рід.

Книжки цього автора
В. Шкляр
Журналіст Андрій Крайній — справжній ерудит, вільно володіє живими й мертвими мовами, але з матеріальними цінностями якось не склалося: доживши до віку Христа, не має даху над головою  Читати далі »
118.80line
95.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Найдинамічніший роман автора, написаний на основі реальних подій. Українець, вояк Французького іноземного легіону, отримує надважливе завдання – вивезти з окупованої Чечні дочку генерала, на яку полюють російські спецслужби  Читати далі »
118.80line
95.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Російсько-українська війна — очима бійця полку «Азов». Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю  Читати далі »
125.00line
100.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Коли Червона армія почала палити села, коли три її брати загинули у боях з радянськими військами, тендітна Маруся взяла в руки зброю і стала отаманомкозацького загону. Вона була надзвичайно вродлива і  Читати далі »
74.90line
59.90 грн
До кошика
В. Шкляр
«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом  Читати далі »
125.00line
100.00 грн
Скоро знову у продажу
Електронні книги цього автора
В. Шкляр
«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом  Читати далі »
62.50line
50.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Немов круки злетілися на українську землю більшовики, аби розвалити заможні господарства, а часом і забрати життя. Отаман Чорний Ворон починає боротьбу з НКВС. Він зміг урятувати кохану жінку. Але  Читати далі »
45.30line
36.20 грн
До кошика
В. Шкляр
Вона народилася для щастя. Але постала до боротьби за волю! Коли Червона армія почала палити села, коли три її брати загинули, тендітна Маруся взяла до рук зброю і стала отаманом козацького загону  Читати далі »
62.50line
50.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Найдинамічніший роман автора, написаний на основі реальних подій. Українець, вояк Французького іноземного легіону, отримує надважливе завдання – вивезти з окупованої Чечні дочку генерала, на яку полюють російські спецслужби  Читати далі »
59.40line
47.50 грн
До кошика
В. Шкляр
Російсько-українська війна — очима бійця полку «Азов». Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю  Читати далі »
62.50line
50.00 грн
До кошика
В. Шкляр
Журналіст Андрій Крайній — справжній ерудит, вільно володіє живими й мертвими мовами, але з матеріальними цінностями якось не склалося: доживши до віку Христа, не має даху над головою  Читати далі »
62.50line
50.00 грн
До кошика