Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
РУС | УКР

Василь Шукшин

Василь Шукшин — «Собрание сочинений в одной книге»
уривок з книги
Василь Шукшин

Василь Макарович Шукшин (25 липня 1929 — 2 жовтня 1974) — російський радянський письменник, кінорежисер, актор, сценарист.

Василь Шукшин народився в селі Зростки Бійського району Алтайського краю в селянській родині. Батьки його вважалися селянами-одноосібниками, або середняками. Глава сім’ї — батько, Макар Леонтійович Шукшин — працював механізатором на молотарка, в селі користувався заслуженою повагою. Але незабаром батька Макара Леонтійовича заарештували. Мати, Марія Сергіївна, залишилася без годувальника з двома дітьми на руках. Вона вийшла заміж повторно, за односельця Павла Куксіна.

Вітчима свого Павла Куксіна Василь Шукшин пізніше згадував як людину рідкісної доброти. Почало налагоджуватися життя, як грянула народна війна. Вітчим Шукшина пішов на фронт, а через рік принесли похоронку. І так, тринадцятирічний Василь Макарович став головним чоловіком і годувальником в будинку. З 1945 по 1947 роки він навчався в Бійському автомобільному технікумі, але закінчити його він так і не зумів — щоб прогодувати сім’ю, довелося навчання кинути і влаштовуватися на роботу.

Першим місцем роботи Шукшина став трест «Союзпроммеханізація», який відносився до московської контори. Влаштувавшись туди в 1947 році в якості слюсаря-такелажника, Шукшин незабаром був направлений спочатку на турбінний завод в Калугу, потім — на тракторний завод у Володимир.

У 1960 році Василь Шукшин закінчив ВДІК. Його дипломна робота — короткометражний фільм «Из Лебяжьего сообщают» — залишилася непоміченою. Подивившись його, багато колег Шукшина визнали фільм несучасним, в якійсь мірі навіть нудним. При цьому, акторська кар’єра Шукшина в ті роки складалася набагато успішніше, ніж режисерська. Шукшин знявся у фільмі «Два Федора», після чого запрошення зніматися посипалися на нього з усіх боків. За короткий період Шукшин зміг знятися в цілій низці картин: «Золотой ешелон» (1959), «Простая история» (1960), «Когда деревья были большими», «Аленка», «Мишка, Серега и я» (всі-1962) , «Мы, двое мужчин» (1963) та ін.

З третього курсу він став розсилати свої розповіді по всім столичним редакціям в надії, що якась із них зверне увагу на його праці. У 1958 році в журналі «Смена» була опублікована його розповідь «Двое на телеге». Однак ця публікація пройшла не поміченою ні критикою, ні читачами, і Шукшин на час перестав розсилати свої твори по редакціях.

Але вже в 60-х одне за одним почали виходити в світ літературні твори Шукшина. Серед них: «Правда», «Светлые души», «Степкина любовь» та інші. У 1963 році у видавництві «Молодая гвардия» вийшла перша збірка В. Шукшина під назвою «Сельские жители». У тому ж році в журналі «Новый мир» були надруковані два його оповідання: «Классный водитель» та «Гринька Малюгин». На основі цих оповідань Шукшин незабаром написав сценарій свого першого повнометражного фільму «Живет такой парень». Зйомки картини почалися влітку того ж року на Алтаї. Картина вийшла на екрани країни в 1964 році і отримала захоплені відгуки публіки. Хоча сам Шукшин був не дуже задоволений його прокатною долею. Фільм з незрозумілих причин записали в розряд комедій і, відправивши в тому ж році на міжнародний кінофестиваль у Венецію, виставили його на конкурс дитячих і юнацьких фільмів. І хоча картині присудили головний приз, Шукшин таким поворотом подій був не задоволений. Василю Макаровичу навіть довелося виступити на сторінках журналу «Искусство кино» з власним поясненням до фільму.

А тим часом творча енергія Шукшина трансформується в цілий ряд нових літературних та кінематографічних проектів. По-перше, виходить нова книга його оповідань під назвою «Там вдали...», по-друге, в 1966 році на екранах з’являється його новий фільм — «Ваш син и брат», який через рік удостоюється Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих.

Думки про Росію призвели Шукшина до ідеї зняти фільм про Степана Разіна. Протягом всього 1965 Шукшин уважно вивчав історичні праці про другу селянську війну, конспектував джерела, вибирав з антологій потрібні собі народні пісні, вивчав звичаї середини і кінця XVII століття та скоїв ознайомчу поїздку по разинським місцям Волги. У березні наступного року він подав заявку на літературний сценарій «Конец Разина», і ця заявка спочатку була прийнята. Зйомки фільму намічалися на літо 1967 року. Шукшин був цілком захоплений цією ідеєю і заради її втілення в життя закинув всі інші справи: він навіть припинив зніматися в кіно, хоча його кликали до себе на знімальний майданчик багато відомих режіссерів. Однак все виявилося марним — високе кінематографічне начальство раптово змінило свої плани і зйомки фільму зупинило. Згодом сценарій був перероблений в роман «Я пришел дать вам волю». Сценарій майбутнього фільму «Точка кипения» також не отримав схвалення в Держкіно.

Багато років Василь Шукшин поєднував роботу над фільмами з письменницькою діяльністю. Писав він від руки в учнівському зошиті і зазвичай по ночах.

1973-1974 роки стали дуже плідними для Шукшина. Вийшов на екрани його фільм «Калина красная», який отримав перший приз ВКФ. Опубліковано новий збірник оповідань «Характери». На сцені ЛАБДТ режисером Г.А. Товстоноговим готувалася постановка п’єси «Энергичные люди». У 1974 році Шукшин прийняв запрошення зніматися в новому фільмі С. Ф. Бондарчука. Але Василя Шукшина вже давно мучили напади виразки шлунку, які переслідували його ще з молодості, коли він страждав через пристрасть до алкоголю. Останні роки життя він не торкався до спиртного, але хвороба прогресувала. Ще на зйомках «Калины красной» він насилу приходив у себе після важких нападів.

2 жовтня 1974 Василь Макарович Шукшин раптово помер в період зйомок фільму «Они сражались за Родину» на теплоході «Дунай». Першим виявив його мертвим його близький друг Георгій Бурков. Похований Шукшин в Москві на Новодівичому кладовищі.

Особисте життя

Перша дружина Шукшина - його односельчанка, шкільна вчителька Марія Іванівна Шумська. Познайомилися вони ще в юнацтві і одружилися в 1953 році. У 1957 році Шукшин з Москви написав додому листа про те, що просить розлучення у Марії, оскільки покохав іншу жінку.

На початку 1960-х років Шукшину приписують кілька нетривалих любовних зв’язків, у тому числі з поетесою Белою Ахмадуліної, в 1963 році він вступив у фактичний шлюб з Вікторією Софроновою, дочкою письменника Анатолія Софронова.

З 1964 по 1967 рік перебував у шлюбі з актрисою Лідією Александровою. Шлюб, за її твердженням, розпався через численні любовні зв’язки Шукшина і його пристрасті до алкоголю.

У 1964 році на зйомках фільму «Какое оно, море» Василь Шукшин познайомився з 26-річною актрисою Лідією Федосєєвою. У 1965 році у Вікторії Софронової народилася дочка від Шукшина — Катерина Шукшина. Василь Макарович тривалий час не міг вирішити, з якою з улюблених жінок жити, і підтримував стосунки з обома. Врешті-решт він залишився з Федосєєвої. У цьому шлюбі у нього народилися дві дочки: Марія Шукшина і Ольга Шукшина.