Барбара Шер — «Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти»

Вступ

Мета цієї книги — допомогти вам знайти шлях до гарного життя. І я не маю тут на увазі басейни, розкішні будинки та приватні літаки, якщо тільки це справді не є вашим найбільшим бажанням. Але якщо ви обрали книгу під назвою «Мрій правильно. Як зрозуміти, чого ти насправді бажаєш і як цього досягти», найімовірніше, ви прагнете чогось значно більшого, ніж басейн.

Ви хочете життя, яке будете любити.

Батько моєї подруги дав його влучне визначення: «Гарне життя — це коли ти прокидаєшся вранці й не можеш дочекатися, поки знову не почнеш усе спочатку».

Це сказано про вас? Чи ця ідея гарного життя звучить, мов недосяжний ідеал?

Якщо ви не належите до категорії людей, які щоранку схоплюються з ліжка в радісному очікуванні нового дня, я впевнена, що ви відчайдушно прагнете знайти мету, котра допомогла б вам почуватися, як батько моєї подруги. Ви палко мрієте про роботу, що сповнюватиме вас азартом та енергією. Ви жадаєте знайти місце, що принесе вам успіх та визнання. Альберт Швейцер знайшов своє місце, те саме зробили Ґолда Меїр1 і той сусідський хлопець, який день і ніч навчався грати на гітарі.

Вони знали, як жити. Вони вірили в те, що робили, усім своїм серцем. Вони були впевнені, що їхня робота важлива.

Підійшовши ближче до людей, які знайшли своє покликання й не бояться втілювати найзаповітніші бажання, ви побачите на їхніх обличчях особливу силу та енергію.

Життя надто коротке, щоб не мати такої цілеспрямованості.

На початку 1980-х два психологи з Гарвардського університету досліджували людей, які вважали себе щасливими. Що ж їх об’єднувало? Гроші? Успіх? Здоров’я? Любов?

Аж ніяк.

У них було лише дві спільні риси: вони напевне знали, чого хочуть, і відчували, що рухаються до бажаної мети.

Саме це робить життя гарним: коли воно має спрямування і ви рухаєтесь до того, що любите.

Підкреслюю: любите.

Я не маю на увазі те, у чому ви вправні. Мені справді байдуже, якими вміннями ви володієте. Коли я була самотньою матір’ю двох маленьких дітей, яка до того ж працювала, знаєте, які вміння я мала? Я могла прибирати в будинку, наче одержима, на ходу стрибати в автобус, тримаючи в руках білизну, забрану з пральні, продукти та ще й своїх малюків, а також витискати з кожного долара все, що можна, поки портрет Джорджа Вашингтона не починав благати зглянутися над ним.

Красно дякую, але я не бажаю кар’єри, де б знадобилися такі вміння.

Я не вірю, що життя можна назвати гарним, якщо ви робите те, що можете; воно гарне лише тоді, коли ви робите те, що хочете. Я навіть не думаю, що ваші найбільші таланти виявляються в уміннях. Усі ми вправно робимо ті речі, якими аж ніяк не захоплюємося. І в усіх нас є таланти, яких ми ніколи не використовували.

Дозволити вмінням керувати вашим життям просто неприпустимо. Ось чому я не збираюся давати вам тести на визначення особистих рис або оцінювання вмінь та навичок, щоб з’ясувати, що ви маєте робити.

Я знаю, що ви повинні робити.

Те, що ви любите.

Улюблене заняття — це сфера вашого таланту. Тільки любов може дати вам стимул завзято працювати й залишатися вірними певній справі, поки ви не розвинете свій талант. Саме так найвищих вершин у цьому світі досягають пересічні люди — такі самі, як ми з вами, які, однак, знають, чого хочуть, і докладають для цього максимальних зусиль.

Якщо ви не знаєте, чого хочете, ви не можете навіть вийти на старт — і це засмучує. Але ви не самотні. Нещодавні дослідження засвідчили, що не менше 98 відсотків американців нещасні на своїй роботі. І не лише фінансові міркування змушують їх залишатися там, де вони є зараз: вони просто не знають, що робити натомість. Те, що ви, можливо, вважали власним маленьким нічним страхіттям, виявляється, є доволі поширеним явищем.

Що ж, у мене є для вас сюрприз.

Насправді ви знаєте, чого хочете.

Усі це знають. Саме тому вам так неспокійно й незатишно, коли не можете знайти правильний шлях. Ви відчуваєте, що є якась особлива робота, для якої ви створені. І ви маєте рацію. Ейнштейнові було потрібно формулювати фізичні теорії, Гаррієт Табмен — вести людей до свободи, а вам треба йти за своїм власним, особливим покликанням. Як сказав Вардан Ґреґорян, «в історії Всесвіту ніколи не буде більше жодної людини, схожої на вас». Кожен із нас унікальний. Кожна особа має абсолютно оригінальний погляд на світ, а оригінальності завжди необхідно виразити себе.

Однак багатьох із нас щось зупиняє. Щоразу, коли ми наважуємося змінити своє життя, щоразу, коли беремо естафетну паличку та починаємо забіг, щось трапляється. З якоїсь незбагненної причини наша рішучість тане. Ми дивимося на естафетну паличку й думаємо: «Ні, цей забіг не для мене». Ми відкладаємо її, почуваючись незручно та тривожно, бо час спливає, а ми можемо ніколи не знайти потрібну дистанцію.

Це відбувається з двох причин.

По-перше, дуже важко зрозуміти, чого ми хочемо, через те, що в нас надто великий вибір. Так було не завжди. Наші батьки та їхні батьки мали менший вибір та чіткіші цілі. Те, що так багато з нас можуть вільно шукати роботу свого життя, — це данина успіхові нашої культури.

Свобода дивовижна. Але вона також мучить нас, адже вимагає створити свої власні цілі.

Ви в курсі, що, коли йде війна, від депресії страждає менше людей, аніж у мирну добу? Під час війни все важливо. Щодня ви чітко знаєте, що робити. Ви можете відчувати страх, але боротьба за виживання дає вам цілі та сили й завзяття їх утілювати. Ви не марнуєте час на те, щоб зрозуміти, чого ви варті або що ви повинні робити в цьому житті. Ви просто намагаєтеся вижити, урятувати свій дім, допомогти сусідам. Ми так любимо дивитися фільми про людей, чиє життя в небезпеці, тому що кожен крок героїв у них сповнений сенсу.

Коли ж немає критичної ситуації, вимогам якої треба відповідати, доводиться самотужки створювати значущі цілі. Вам до снаги створення такої мети, якщо ви чітко знаєте, про що мрієте, але це відносно новий спосіб життя. За старими «правилами», ви дозволяєте необхідності диктувати вам цілі. У нас дуже мало досвіду в застосуванні нової парадигми.

По-друге, ми не знаємо, чого хочемо, бо щось усередині нас ніби заважає нам про це дізнатися. Ваші мрії затьмарені якимось внутрішнім конфліктом. І не так легко, як вам може здаватися, ідентифікувати ці конфлікти. Часто вони замасковані під докори самому собі на кшталт: «Мабуть, у мене немає таланту», «Мабуть, я просто лінива», «Якби я був розумніший, то більше б зробив у житті».

Читаючи мою книгу, ви маєте насамперед засвоїти, що жодне із цих тверджень не є істинним.

Перша мета цієї книги — спрямувати світло прожектора на конкретний внутрішній конфлікт, щоб ви чітко його побачили. Як тільки ви усвідомите, що стоїть на вашому шляху, ви достеменно знатимете, чому не створили життя, якого хочете. Ви перестанете докоряти собі. І зрозумієте, що не могли рухатися вперед, бо для цього була причина.

Наша культура підтримує купу примітивних міфів провини на зразок: «Якби ти справді чогось дуже хотів, ти б узявся за справу й досяг успіху» або «Якщо ти заважаєш собі діяти, тобі бракує характеру». Ніхто ніколи не поставить очевидне, просте запитання: «Чого б це хтось хотів нашкодити самому собі?» Щоб знайти відповідь, потрібна цікавість, а людям, схильним судити й критикувати інших, завжди бракує такої якості.

У наступних розділах ми покладемо край усім цим звинуваченням і замінимо їх на чесну, неупереджену допитливість. Я глибоко поважаю щиру цікавість і зневажаю самовдоволену впевненість деяких людей у тому, що вони ніколи не помиляються. Корисні відповіді, які допомагають нам розв’язати проблеми, зазвичай поблажливіші. Вони засновані на розпитуванні, яке передбачає, що для всього завжди є вагома причина. Звісно, існує і причина, чому ви втратили свій напрямок, і ця книга допоможе вам знову його знайти.

А поки що просто пам’ятайте: що б ви не робили, доки не взяли до рук мою книжку, ви не були ледарем, дурнем чи боягузом. Навіть програми із самовдосконалення, якими б корисними вони не виявилися, часто схильні критикувати. Вони нерідко ґрунтуються на припущенні, що ви не знаєте, чого хочете, оскільки не розвинули правильний спосіб мислення. На думку їхніх розробників, вас спочатку треба привести до ладу, щоб далі ви змогли отримати бажане.

Що ж, забудьте про це.

Вам не треба ставати кращою людиною або змінювати життєві налаштування, аби жити так, як вам подобається. Ви такі, які ви є, і це вже доволі добре. Ба більше, найрозумніше, що ви можете зробити, — це йти вперед та отримати те, чого ви хочете, до того, як робити щось, щоб удосконалити себе. Прогрес на життєвому шляху дивовижним чином покладе край усім «неправильним» налаштуванням.

У мене немає жодного наміру втягувати вас у якусь програму, згідно з якою ви маєте розправити плечі й стати іншою людиною. Життя не таке просте, і самої тільки сили вашого бажання замало. Я також не думаю, що ми здатні розв’язати проблеми за допомогою позитивного мислення. Підтримувати себе подумки, удавати, що ви почуваєтеся не так, як насправді, — це підвалини не надто міцної системи для тривалого й важкого шляху. Творча візуалізація також має свої обмеження. Я зустрічала багатьох людей, які не вміють цього робити, і таких, які відчувають серйозні внутрішні суперечності, навіть уявляючи те, що люблять. Порада «створити свою власну реальність» ніби надає масу перспектив, але існує також зворотний бік медалі: усе може закінчитися тим, що ви звинувачуватимете самих себе в усьому, що піде не так. Це несправедливо. Ви не настільки всемогутні, щоб відповідати за свою долю самостійно, і вам не треба цього робити…