Майкл Льюис — «Гра на пониження. За кулісами світової фінансової кризи»

Розділ 1

Історія таємних першоджерел

Айсман увійшов у фінансовий світ приблизно в той самий час, коли я з нього вийшов. Він виріс у Нью-Йорку, ходив до єшиви, закінчив Пенсільванський університет magna cum laudе, а потім, також із відзнакою — Гарвардську школу права. У 1991 році він був тридцятиоднорічним корпоративним юристом і дивувався, як йому взагалі могло спасти на думку, що він полюбить професію юриста. «Я це ненавидів, — каже Стів. — Ненавидів бути юристом. Мої батьки працювали брокерами в Oppenheimer. Вони спромоглися правдами й неправдами вибити мені місце. Не дуже гарна історія, але саме так усе й було».

Oppenheimer була серед останніх архаїчних партнерських компаній на Уолл-стрит і виживала за рахунок недоїдків Goldman Sachs і Morgan Stanley. Вона радше скидалася на сімейний бізнес, аніж на корпорацію. Ліліан та Еліот Айсмани надавали індивідуальним інвесторам фінансові поради від Oppenheimer ще з початку 1960-х (Ліліан створила всередині Oppenheimer власний брокерський бізнес, а Еліот, який починав прокурором у кримінальних справах, з часом приєднався до дружини, коли пересічні клієнти-мафіозі вже достатньо його настрахали). Оскільки їх поважали як клієнти, так і співробітники, подружжя могло наймати на роботу кого заманеться. Перш ніж урятувати сина від кар’єри юриста, вони посадили в торговий зал Oppenheimer його стару няню. Ідучи звітувати перед мамою й татом, Айсман щоразу проходив повз жінку, яка колись міняла йому підгузки. В Oppenheimer кумівство було заборонено, і якщо Ліліан і Еліот хотіли найняти власного сина, вони мали самі платити йому протягом першого року, поки інші працівники вирішуватимуть, чи варто це робити взагалі.

Айсманові батьки, старомодні прихильники вартісного підходу в інвестуванні, завжди казали йому, що найкращий спосіб познайомитися з Уолл-стрит — отримати посаду фондового аналітика. Він розпочав з аналізу акцій, працюючи на людей, які формували публічне уявлення про публічні компанії. Oppenheimer наймали приблизно 25 аналітиків, чиї аналізи решта Уолл-стрит не сприймала. «Отримати зарплатню аналітика в Oppenheimer можна було тільки в один спосіб — не помилятися і зчиняти з цього приводу достатній галас, щоб люди тебе помітили», — розповідає Еліс Шредер, яка опікувалася страховими фірмами в Oppenheimer, потім перейшла до Morgan Stanley і зрештою стала офіційним біографом Воррена Баффетта. «Oppenheimer був притаманний елемент контркультури. Усім тим людям у великих компаніях платили за одностайність», — додає вона.

Як виявилося, Айсман мав особливий талант зчиняти галас і не погоджуватися з одностайною думкою. Він почав з молодшого фондового аналітика, помічника, від якого не чекали висловлювання власної точки зору. Усе змінилося в грудні 1991-го (він не пробув на посаді й року). Субстандартні іпотечні кредитори під назвою Aames Financial стали публічною компанією, і ніхто з працівників Oppenheimer не поспішав виголошувати свою думку з цього приводу. Один із банкірів Oppenheimer, який сподівався отримати роботу в Aames, прибіг до аналітичного відділу, шукаючи людину, яка б зналася на іпотечному бізнесі. «Я тоді був молодшим аналітиком, і просто намагався розібратися, що до чого, — розповідає Айсман, — але я зауважив йому, що коли працював юристом, то мав справу з The Money Store». Хлопця швидко призначили провідним аналітиком Aames Financial. («Я лишень забув сказати йому, що в мої обов’язки входило вичитувати їхні документи, і я ані слова не розумів у тих бісових паперах».)

Aames Financial, як і The Money Store, належали до нової категорії фірм, які видавали позики збіднілим американцям і для годиться називалися «спеціалізованими фінансовими установами». До цієї категорії не входили Goldman Sachs або J.P. Morgan, але до неї належало багато маловідомих компаній, так чи інакше причетних до розквіту субстандартних іпотечних кредитів на початку 1990-х. Aames були першою компанією субстандартного іпотечного кредитування, що стала публічною. Другою компанією, за яку Айсман ніс одноосібну відповідальність, була Lomas Financial Corporation Lomas саме приходила до тями після банкрутства. «Я виставив цю фірму на продаж, бо бачив, що то шматок лайна. Я не знав, що фірмам не можна призначати рейтинг на продаж. Гадав, що існують три опції — продати, утримати чи купити, — і треба вибирати те, що вважаєш за потрібне». Йому наполегливо радили проявити більше оптимізму, але Стів Айсман від природи не був оптимістом. Він міг прикинутися оптимістом, часом так і робив, але загалом навіть не намагався. «Я чув, як він кричить у телефон на протилежному кінці коридору, — згадує колишній колега. — Він завзято й залюбки критикував акціонерні капітали компаній, якими опікувався. Все, що він має на думці, одразу ж зривається з його язика». Айсман не відмовився від призначеного рейтингу на продаж Lomas Financial навіть після того, як Lomas Financial Corporation заявили, що інвесторам не варто хвилюватися про своє фінансове становище, оскільки вони відгородилися від ринкових ризиків.  «Я написав найважливіше речення за всю свою кар’єру аналітика, — каже Айсман, — коли Lomas заявили про своє хеджування. “Фінансова установа Lomas Financial Corporation справді відгородилася як ніколи — вони втрачають гроші на всіх можливих процентних ставках”, — цитує він з пам’яті. — Це речення я написав із більшим задоволенням, аніж будь-яке інше». За кілька місяців після публікації цієї заяви Lomas знову збанкрутіли.

Айсман швидко зарекомендував себе як один з небагатьох аналітиків Oppenheimer, чиї думки могли розворушити ринок. «Я неначе повернувся до школи, — розповів він. — Я вивчав тонкощі виробництва, а потім ішов і писав курсові». Люди з Уолл-стрит уважали його за щирого чоловіка. Вдягався Айсман трохи недбало — так, ніби йому з великими труднощами купили гарний новий одяг, але не навчили правильно його носити. Коротке біляве волосся мало такий вигляд, наче він сам його підрізав. Перша риса, що впадала у вічі на його м’якому виразному беззлобному обличчі, був рот — переважно через те, що він завжди був трохи роззявлений, навіть коли Айсман їв. Складалося враження, що він боявся пропустити нагоду висловити першу-ліпшу думку, яка промайне в його голові, — вони змінювали одна одну надто швидко, тому він постійно лишав канал відкритим. Усі інші риси майже слухняно розташовувалися навколо зародків його думок. З таким обличчям у покер не грають.

У відносинах, які він підтримував з навколишнім світом, простежувалась певна закономірність. Переважна більшість людей, з якими працював Стів Айсман, його любили або, принаймні, чудувалися з нього й цінували його бажання і здатність ділитися як своїми грошима, так і знаннями. «Він природжений учитель, — каже одна пані, яка працювала на Айсмана. — А ще він палко захищає жінок». Його сприймали як «маленьку людину», невдаху, хоч насправді він таким не був. З іншого боку, поважні люди, які очікували від Айсмана шанобливості та ввічливості, після знайомства з ним нерідко бували шоковані чи розлючені. «Багато хто не розуміє Стіва, — розповіла мені Мередіт Вітні, — але той, хто розуміє, — любить». Одним із тих, хто не розумів Стіва, був голова великої американської брокерської фірми, який слухав, як Айсман пояснює за ланчем кільком дюжинам інвесторів, чому він, голова фірми, не тямить у власному бізнесі, а потім побачив, як Айсман посеред ланчу вийшов і не повернувся. («Мені треба було до туалету, — каже Айсман. — Я не знаю, чому так і не повернувся».) Після ланчутой чоловік оголосив, що більше ніколи не погодиться перебувати в одній кімнаті з Айсманом.

Другим став президент великої японської фірми з торгівлі нерухомістю. Він надіслав Айсману фінансові звіти компанії, а згодом приїхав разом з перекладачем, щоби заохотити Айсмана до інвестування. «Ви ж навіть не володієте акціями власної компанії», — заявив Айсман після традиційно складних японських привітань. Перекладач перемовився з гендиректором. «В Японії не заведено, щоб керівництво володіло акціями своєї компанії», — врешті сказав він.

Айсман зауважив, що в їхніх фінансових звітах не наведено жодних важливих деталей про компанію. Але замість того, щоб просто сказати це, він жбурнув папери, немов щойно ними підтерся. «Оце… це — туалетний папір, — сказав він. — Переклади».

«Японець знімає окуляри, — згадує свідок цієї дивної зустрічі. — Губи тремтять. Зараз почнеться Третя світова. “Ту-лет папір? Ту-лет папір?..”»

Керівник хедж-фонду, який уважав себе Айсмановим другом, узявся мені його описувати, та за хвилину покинув (розповівши, як Айсман виставив багатьох великих цабе брехунами чи ідіотами) і розсміявся: «Він, типу, стерво, але розумне, чесне й безстрашне».

«Навіть на Уолл-стрит його вважають грубим, нахабним і агресивним», — каже дружина Айсмана, Валері Фейґен, яка працювала на J.P. Morgan, але згодом звільнилася, щоб відкрити бутік жіночого одягу Edit New York і виховувати дітей. «Йому байдуже до якихось там манер. Повірте, я над цим билася, знову й знову». Коли вона вперше привела Стіва до себе додому, її мати сказала: «Ну, користі нам з нього мало, але хоч зможемо виставити на аукціон в ОЄЗ». В Айсмана був своєрідний талант ображати людей. «Він грубий не з тактичних міркувань, — пояснює його дружина. — Він грубий від щирого серця. Він знає, що всі вважають його диваком, але сам так не думає. Він живе у своїй голові».

Якщо заговорити про вервечку образ, яку він залишає після себе, Айсман видається спантеличеним, навіть трохи скривдженим. «Я інколи забуваюся», — каже він, стенаючи плечима.

Ось вам перша з численних теорій щодо Айсмана: він був набагато більше зацікавлений виром думок у своїй голові, аніж людиною, якій випало з ним спілкуватися, тож перше переважало друге. Ця теорія не влаштовує тих, хто вважає Айсмана ненормальним. Його мати, Ліліан, пропонує іншу теорію. «Насправді у Стівені сидить дві особистості», — обережно каже вона. По-перше, він був тим хлопчиком, якому вона подарувала давно омріяний велосипед, і який одразу ж покрутив педалі до Центрального парку, де позичив його хлопцю, якого раніше ніколи не бачив, а потім дивився, як той педалить на його новісінькому велику в блакитну далечінь. По-друге, він був молодиком, який узявся вивчати Талмуд, але не тому, що зацікавився Богом, а для того, щоб знайти в ньому внутрішні розбіжності. Його матір призначили головою Єврейського освітнього комітету Нью-Йорка, а Айсман прочісував Талмуд у пошуках невідповідностей. «Хто ж вивчає Талмуд заради того, щоб знайти по- милки?» — питала його мати. Згодом, коли Айсман розбагатів і почав вирішувати, на що робити пожертви, він зупинився на організації під назвою «Кроки» (Footsteps), яка допомагала євреям-хасидам утекти від своєї релігії. Він навіть гроші не міг пожертвувати, не встрягнувши в бійку…