Стефані Лоуренс

Стефані Лоуренс — відома австралійська романістка. Зайнялася письменницькою працею в години відпочинку від занять наукою. Але незабаром захоплення переросло в улюблену роботу: її романи про родину Кінстерів вподобали читачки і зробили Стефані Лоуренс однією з найулюбленіших і популярних авторів.

Письменниця живе недалеко від Мельбурна (Австралія) з чоловіком, двома доньками та двома котами. Вона пише романи вже більше 16 років, багато з них стали світовими бестселерами. Стефані Лоуренс створила серії «Кінстери», «Родина Лестер» та «Клуб Бастіон».

Автор про себе:

«У мене було досить незвичайне дитинство — я народилася на Цейлоні в той час, коли він тільки перестав бути колонією. Коли мені виповнилося 5 років, родина переїхала до Мельбурну (Австралія), де ми мешкаємо і зараз. Після закінчення університету я отримала спеціальність біохіміка і разом з чоловіком вирушила працювати до Лондона. Звичайно, ми не просто схопилися на літак і полетіли. Ні, це було чудова подорож — від Катманду до Лондона, через Північну Індію до Кашміру, потім через Пакистан і Афганістан. З Кабула ми рушили далі в Іран, потім по Каспію, перетнули Туреччину.

У мене до цих пір збереглися живі враження про ці країни, їх дивовижну природу. Об’їхавши майже всю Європу, ми нарешті досягли Англії. У Лондоні я отримала місце вченого-дослідника. Разом з чоловіком ми оселилися в чудовому маленькому котеджі 16 століття, оточеному з усіх боків розкішними зеленими полями графства Кент. Звичайно, недалеко розташовувалися руїни давньоримської вілли, а трохи нижче — середньовічний замок, де мешкали пращури його засновників. Ми прожили 4 чудових роки в Англії, подорожуючи також до Франції, Іспанії, Португалії та Північної Італії. Нам дуже сподобалася провінційна Франція, а Португалія здалася справжнім раєм.

Повернувшись до Австралії, ми продовжили наші наукові дослідження. У мене вже була своя лабораторія, коли... доля втрутилася в моє життя. Повинна сказати, що романами про кохання я захоплювалася з 13 років, з тих пір як прочитала книги Джоржетт Хейєр. В Англії мені випала нагода познайомитися з любовними романами епохи Регентства, які в ті часи були недоступні ані в США, ані в Австралії. У мене досі забиті ними усі полиці. Сталося так, що після повернення до Австралії, мені дуже хотілося прочитати новий роман про регентство, але знайти його не вдалося. У відчаї я зважилася сама написати такий роман — мені завжди цього хотілося, але якось руки на доходили. Я так і зробила — просто сіла і написала роман. Я писала ночами, в вікенди — в основному, щоб розважити себе. На свій подив, я усе ж закінчила книжку. Певно, мені дуже хотілося знати, чим же вона закінчиться. Ну що ж, книжка, мабуть, вийшла непогана. Її надрукували. З часом я усвідомила, що заняття наукою — це не моє. Тепер я могла робити щось інше — писати романи про кохання. Ось так я «пішла» з наукового життя до більш спокійної і прийнятної для мене письменницької долі. Решта, як кажуть, — історія... »