Андрій та Світлана Климови

2006 року нашому першому роману «Ангел за лівим плечем» виповнилося десять років - і от уже понад десять років ми працюємо як співавтори.

Як літератори ми почуваємо себе не дуже затишно серед творців вітчизняних трилерів і бойовиків. І насамперед тому що наші романи побудовані за іншими законами. Ми ніколи не обмежуємося суворими рамками, експериментуємо з жанрами й героями, намагаючись намацати болючі точки сьогодення.

Удивляючись у сучасну дійсність, ми навмисно пропонуємо цілком пізнавані сюжети, тому що те, що стоїть за сюжетною конструкцією, здається нам більш важливим. Це живі люди з їхньою мужністю, болем, любов'ю й відчуженістю, драматичними помилками й гірким досвідом. Форма гостросюжетного роману надає для цього широкі можливості.

1995 року ми завершили, мабуть, найвідомішу нашу книгу - великий роман «Ловушка горше смерті». Це книжка про кохання, якого стає усе менше в наші дні та яке все частіше оточують трагічні обставини.

Лише п'ять років по тому ми побачили її опублікованою. А тим часом ми звернулися до чи не найпопулярнішого белетристичного жанру - детектива - спонукувані прагненням «розкусити» цей міцний горішок. Вдається це деяким - добре відомо, що в наших краях детективом називається все що завгодно, крім детектива. Результатом цієї складної й нескінченно цікавої роботи стала поява циклу книг, герой яких, молодий адвокат Єгор Башкірцев, і донині залишається улюбленцем авторів і багатьох читачів. Романи «Білі лілеї в раю», «Наслудуючи короля», «Голодний демон», «Половина місяця», «Абсолютний нуль», «Ангельский концерт»  уже вийшли друком у видавництві «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».

Інтерв’ю з авторами

Головна тема подружжя співавторів Світлани та Андрія Климових виходить за жорсткі рамки детективного роману і торкається серця кожного читача, розповідаючи в першу чергу про наші з вами страхи та надії, про поневіряння та мрії.  Саме в цьому полягає секрет їх великого успіху в наших читачів.

Мабуть, кожний мріє відвідати «творчу кухню» улюбленого письменника, особливо, якщо це подружній тандем співавторів. Чи не розкриєте секрети роботи удвох?

Жодного секрету, жодної особливої технології. Вся справа в розумінні, яке існує між нами. Ми дуже різні люди, але як письменники доповнюємо один одного. Поєднуючи професійні можливості й творчий досвід кожного з нас, ми прагнемо однієї мети — створити текст, який не залишить читача байдужім. Ще в юності, під час навчання в Літературному інституті, ми думали про книгу, яку колись напишемо разом. Сьогодні таких книжок більше десятка.  

Своїх героїв ви досить безжально ставите перед жорстким моральним вибором. А Ви ніколи не опинялися в такому скрутному становищі?

Звісно так, тому що кожна людина постійно стоїть перед вибором. Проте, на відміну від авторів, наші герої в кращому становищі. Їх вибір визначено заздалегідь законами жанру і рухом сюжету. Література не копіює життя і не пропонує готових моделей та рішень. Однак вона спроможна нагадати читачеві: зло не абсолютно; доки людина жива, живе й надія.

Що таке «гарний детектив»?

Детектив — унікальний літературний жанр. В ідеалі він повинен бути схожім на міцно згорнуту часову пружину, яка, розкручуючись, затягає читача у гру, мета якої — розгадка таємниці. Гарно написаний детектив завдає інтелектуальної насолоди. Є в детектива ще одна майже чарівна відзнака — він робить автора й читача більш мудрим, уважним і спостережливим, ніж вони є насправді. 

Кого з «літературних братів» вважаєте однодумцями?

Як літератори ми почуваємося не дуже комфортно серед тих, хто потоковим методом створює вітчизняне «кримінальне чтиво». І тим більше не обмежуємо себе жорсткими рамками класичного детектива. Ми постійно експериментуємо з жанрами та героями, намагаючись намацати болючі місця сучасного життя, і в результаті в нас виходять дуже різні книжки — від іронічного трилера і політичного екшн до романів про кохання в найскладніших його втіленнях. Що стосується наших літературних переваг — то це книжки Володимира Набокова, Лоренса Даррела, Умберто Еко, деякі з романів Стівена Кінга й Маріо П’юзо. В галузі класичного детектива — твори Агати Крісті, Рекса Стаута й Діка Френсіса.

Ваш  герой Єгор Башкірцев - визнаний фаворит читачів. А чи є в нього реальний прототип?

Є. Це молодий юрист, він живе й працює в Харкові. Проте життя реальної людини й літературного персонажа плине по-різному, і Єгор Башкірцев з романів «Половина місяця» й «Абсолютний нуль» уже майже не нагадує свій прототип. 

Як ви вважаєте, чому роман «Пастка гірша за смерть», який не є ні детективом, ані трилером, все ж таки мав великий успіх і увійшов до «Кращої п’ятірки Клубу» 2005 року?

Роман «Пастка гірша за смерть» мав складну судьба, він долав шлях до читача кілька років. Але в цьому немає нашої провини. Ми спробували сказати в цій книзі важливі для нас речі й, можливо, читач це відчув.  

Що значить для вас співробітництво з Книжковим Клубом?

Це співробітництво триває майже стільки ж, скільки існує Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», який зараз святкує п’ятиріччя своєї плідної діяльності. За ці роки книжки Клубу — навіть рідкі й унікальні — прийшли в найвіддаленіші куточки нашої країни й стали доступні широкому читачу. Саме тут вперше в Україні почали виходити й наші романи, які до того публікувалися в Москві. Тому ми хотіли би привітати всіх працівників, членів і друзів Клубу й побажати їм щастя, миру і, найголовніше, незрівняної насолоди, яку дарує гарна книга.

Розкажіть, будь ласка, про вашу нову книжку «Попеляста середа».

Насамперед — це не детектив. Роман «Попеляста середа» — книга про кохання, яким воно буває в зрілих людей, і яке блискавично спалахує, коли тобі лише виповнилося сімнадцять. Про жорстокість, сліпоту й егоїзм дорослих та інтуїтивну мудрість юних. Про кризу, яку кожна людина переживає в середині життя, звідки, як з вершини, видно її початок і кінець.

Серпень 2005 року