Ганс Крістіан Андерсен
Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 року в Оденсі на острові Фюн. Батько Андерсена був бідним башмачником, а мати — прачкою з бідної родини, їй доводилося в дитинстві побиратися, вона була похована на кладовищі для бідних.
Андерсен зростав дуже витончено нервововою дитиною, емоційною та надсприйнятливою. В той час фізичні покарання дітей в школах були звичайною справою, тому хлопчик боявся ходити до школи, матір віддала його в єврейську школу, де фізичні покарання щодо дітей були заборонені.
У віці 14 років Ганс поїхав до Копенгагену; мати відпустила його, оскільки сподівалася, що він побуде там трохи і повернеться. Коли вона запитала причину, через яку він їде, юний Ганс Крістіан відповів: «Щоб стати відомим!».
Ганс Крістіан був довготелесим підлітком з видовженими і тонкими кінцівками, шиєю та довгим носом. Але, завдяки його приємному голосу і його умовлянням, а також з жалю, Ганс Крістіан, незважаючи на неефектну зовнішність, був прийнятий до Королівського театру, де грав другорядні ролі. Співчутливі люди клопотали перед королем Данії Фредеріком VI, який дозволив Гансу вчитися в школі в містечку Слагельс, а потім і в іншій школі в Ельсинорі за рахунок скарбниці. Учні в школі були на 6 років молодші від Андерсена. Він згодом згадував про роки навчання в школі, як про найгірший період свого життя. Там він часто чув у свою адресу сувору критику ректора навчального закладу та переживав з цього приводу до кінця своїх днів — він бачив ректора в кошмарних снах. У 1827 році Андерсен завершив навчання. До кінця життя він робив в листах безліч граматичних помилок — Андерсен так і не здолав грамоти. Андерсен ніколи не був одружений і не мав дітей.
У 1829 році опубліковане Андерсеном фантастичне оповідання «Піша подорож від каналу Холмен до східного краю Амагер» приніс письменникові популярність. Андерсен пише велику кількість літературних творів, у тому числі у 1835 році — свої прославлені «Казки». У 1840-х роках Андерсен спробував повернутися на підмостки, але без особливого успіху. Водночас він підтвердив свій талант, видавши збірку «Книга з картинками без картинок». У другій половині 1840-х і в наступні роки Андерсен продовжував публікувати романи і п’єси, марно намагаючись прославитися як драматург і романіст.
У 1872 році Андерсен упав з ліжка і сильно забився. Від отриманої травми йому так і не вдалося оговтатися, хоча після цього випадку письменник прожив ще три роки. Він помер 4 серпня 1875 року. Похований на кладовищі Ассістенс в Копенгагені.
Пам’ять про Андерсена увіковічена низкою скульптур та інших пам’яток: в Копенгагені в честь Андерсена встановлена статуя Русалоньки. Статуї казкаря є в Нью-Йорку, Братиславі, Москві і Оденсе. Засновано премію імені Ганса Крістіана Андерсена, переможцям якої вручаються золоті медалі.
З автобіографії:
«Життя моє — справжня казка, багата подіями, прекрасна! Якби в ту пору, коли я бідною, безпорадною дитиною пустився по білому світу, мене зустріла на шляху могутня фея і сказала мені: «Обери собі шлях і мету життя, і я, згідно з твоїми даруваннями і в міру розумної можливості, буду охороняти і направляти тебе!» — і тоді життя моє не склалася б краще, щасливіше, розумніше. Історія мого життя скаже усім людям те ж, що каже мені: Господь Бог все направляє на краще.
У 1805 році в місті Оденсі, в бідній комірчині проживала молода пара — чоловік і дружина, які нескінченно любили один одного. Це був молодий двадцятидворічний башмачник, багато обдарована поетична натура, і його дружина, кількома роками старше, що не знала ні життя, ні світла, але з рідкісним серцем. Чоловік тільки нещодавно став майстром і власними руками сколотив усі меблі для своєї майстерні та шлюбне ліжко... На цьому ліжку лежала 2 квітня 1805 року жива дитина, я — Ганс Крістіан Андерсен.
Батько мій просиджував перший час біля ліжка матері усі дні і читав їй уголос комедії Гольдберга, а я в цей час кричав благим матом. «Так засни ж або хоч полежи смирно, та послухай!» — жартома звертався до мене батько, але я й вухом не вів і довго залишався таким невгамовним крикуном. Таким же заявив я себе і в церкві під час хрещення, так що священик, якого матір вважала за пресердитого пана, сказав: «Хлопчисько кричить, як кіт!». Цих слів матінка не забувала йому все життя! Бідняк, французький емігрант Гомар, який був моїм хрещеним батьком, втішав матінку, кажучи, що чим голосніше я кричу дитиною, тим краще буду співати, коли виросту.
Дитинство моє пройшло в маленькій комірчині, заставленій різними верстаками, інструментами та пристосуваннями для черевичного ремесла, ліжком і розсувною лавою, що була мені ліжком. Так, тісно у нас було! Зате всі стіни були обвішані картинками, на скрині стояли розписані фарфорові чашки, склянки та різні дрібнички, а над верстатом біля вікна висіла полиця з книгами. У крихітній кухоньці стояла шафа, а над нею знаходилася полиця, на якій красувався олов’яний посуд. І ось це тісне приміщення здавалося мені тоді великим і розкішним, а двері з намальованим на них ландшафтом були в моїх очах цілою картинною галереєю...»
